Проблема для Тома Каулітца

3. Це місто мені невідоме

   Ось, він вихід. О, боже...нарешті! Опинившись на дворі, вже за бажаними дверима будівлі я спочатку озираюсь навкруги.
   Темніє. Похмуро і йде дощ. Повсюди великі кольорові екрани з рекламою, аніме і японськими ієрогліфами. Місцями рекламні банери підсвічуються неоновим світлом.
   Це місто мені невідоме...я не вдома...не в рідній країні...Токіо?
   Думки дзвенять в голові і я відчуваю запаморочення.
   Страх сковує, тремтять руки, але я знаходжу в собі сили. Треба вирушати далі і знайти безпечне місце.
   Підбігаю до піцерії навпроти. Тут багато людей. Перед тим як зайти я швидко поправляю волосся і заходжу, так ніби за мною не женуться два придурки.
   Крок за кроком просуваючись у середину приміщення, я намагаюсь поводитись нормально як всі інші.
   Я помітила зовсім юного офіціанта з широкою посмішкою і коротким пшеничним волоссям.
   Коли я сіла за пустий зручний столик зеленого кольору, то тільки тоді зрозуміла, що свою чарівну посмішку він подарував дівчатам азійської зовнішності позаду мене.
   Тепер я спокійно видихаю. Я намагаюся зосередитися на своєму диханні і злитися з натовпом. Не подумайте, що я захоплююся медитаціями, але інколи практикую.
   В такому становищі як зараз, вони точно б не завадили.
   Що зі мною буде і хто такий Том Каулітц? Мені дискомфортно і тіло вкривається мурахами коли ці думки кружляють у мене в голові.
   Юнак, що тут за офіціанта не поспішає. В нього є справи важливіше за робочі обов'язки. Наприклад бесіда з вродливими дівчатами за сусіднім столиком.