Проблема для Тома Каулітца

8. Не просто граєш з вогнем - ти кидаєш сірники у паливо

   Неочікувано підкрався  вже знайомий високий образ.
   — Май на увазі, нікуди ні на крок від мене! Ще раз ти з кимось заговориш і вже моїм людям в іншій спосіб доведеться тобі це пояснювати.
   Та як він сміє мені погрожувати? Як цей ідіот сміє так до мене говорити?
   — Відійди від мене, — невдоволено сказала йому у відповідь на що Том тільки глузливо розсміявся.
   Він потягнув мене в сторону дивану.
   — Йдеш зі мною.
   — Відчепися ! — в марній спробі вивільнитися, я обурено штовхнула його плечем.
   — Сідай, — презирливо каже лідер стримуючи бурю емоцій. Він розміщується поряд на дивані.
   — Видалиш ті кляті статті і....ти, безсумнівно, будеш вільна, моя люба.
   — Йди до біса. Не все в цьому житті так легко отримати.
   Його пальці зухвало торкнулись моєї щоки.
   — Прибери свої брудні руки, — насупив брови і перехопивши його долоню я глянула в його крижані карі очі. Невже там десь в душі немає нічого світлого?
   В моєму тонні звучить роздратування.
  Однак, різко відсівши, я зустрілась з лукавим поглядом Тома.
   — Ти знущаєшся? Залиш мене в спокої.
   — Люба підсядь ближче...
   — Йди до біса, Каулітц, — складаю руки перед собою.
   Зловтішно посміхнувшись, він спокійно глянув на мене.
   — Люба, ти зараз не просто граєш з вогнем — ти кидаєш сірники у паливо. Якщо ти не знищиш дурні статті, тоді постраждає твій дорогий дядько. В нас є данні його місцезнаходження.
   Лідер знову торкається мого обличчя. Серцебиття прискорюється, однак, перед Каулітцем я намагаюся втримати рішучий вигляд.
   Дядько багато значить в моєму житті. Він підтримував і піклувався про мене коли батьки один раз на рік їхали працювати в Європу.
   Я дуже ціную це і не можу втратити його. Хвилювання пройшлося знизу до самісінької голови.
  — Зрозумій, я не в змозі стерти статті з блогу...
   — А хто в змозі? Я, по твоєму?
   — Видання.
Ну, коли це все закінчиться? Чому саме зі мною це трапилося?
   — Ага...між іншим, поки невдахи будуть їх видаляти, сподіваюся в бар ти в змозі будеш піти зі мною? — гострі очі кольору кави блиснули.
   — Ну, добре, я згодна. Проте, після цього ти посадиш мене на літак в Англію.
   На хвилину він замовк і закатив крижані очі кудись в сторону щоб все обдумати.
   — Обов'язково, — прошепотів  той у відповідь з німецьким акцентом і піднявся з дивану, залишивши тільки здогадуватися куди він відлучився.
   Щиро кажучи, нічого хорошо від цієї домовленості я не очікую...