30 секунд щастя.

Початок кінця

Глава І
Початок кінця

- Завтра, доречі, пʼятниця 13
- Ти ж знаєш, що я у це все не вірю.
- Та знаю, просто сказала
- Добре, мені вже треба йти додому, вже темніє, ти знаєш що я не люблю гуляти по темряві. Дякую за прогулянку
- Та боже, ну нічого не станеться з тобою, що може статись? На усіх вулицях світять ліхтарі, і тут людні місця, чого ти постійно боїшся? Давай ще погуляємо, ще тільки 8 вечора.
- Ну, пʼяні люди, якісь мужики, темрява.. я не люблю темряву! Я не хочу. Тим паче, ми ітак погуляли цілих 2 години!
- Ну і йди додому. Ой, чи я забула, там же твої батьки постійно сваряться, точно хочеш туди йти? Хах, тобі взагалі нема куди йти.
- Марʼяна, що з тобою? Ти ж знаєш що це болюча тема для мене, і.. чому ти така зла? Ми з тобою дружимо з першого класу, і у нас все було добре, хіба ні?
- Ні! Ти мене задовбала вже насправді, ти така типу «правильна», не гуляєш вночі, не прогулюєш уроки, ти навіть списати кр боїшся. І взагалі, ти така гидка. У тебе є прищі, і смаку у стилі і одязі взагалі нема! Взагалі не розумію, як і чому саме у тебе закохався Діма, він мав бути МОЇМ!

Віка стряла у ступорі. Просто в ступорі. Це було неочікувано. Вона просто дивилася на свою подругу дитинства, найліпшу подругу дитинства, і поступово, її очі наповнювалися сьозами. Вона зрозуміла, що у неї вже давно немає тої «Марічки», яка підтримає у складну хвилину, тої «Марічки», яка радіє її успіхам і залюбки проводить з нею час.

- Так стоп... - ледве змогла промовити Віка. - Ти... ти сказала про Діму? Але ж ти закохавна в нього вже рік! І звідки ти знаєш?
- Ой, що, нашій дівчинці цікаво стало? Хах. Ну навіщо мені це тобі казати? Мені це не вигідно.
Марʼяна розвернулась, і вже збиралася йти, але додала ще дещо.
- Ах, точно, вже темно доречі, і ти тільки-но втратила свою єдину, найліпшу подругу) Іди поплач мамі. Оййй, знову забула, вона ж напевно як завжди зайнята сваркою з твоїм недобатьком, хах, наврядчи вона знайде час на твої проблеми)

Вона посміхнулась гидкою, як у змії посмішкою, і пішла у якийсь інший бік.

Віці було образливо за такі слова, так, її батьки постійно сварились, а також її біологічний тато помер коли вона була ще зовсім мала, тож зараз вона живе з вітчимом і мамою. Це була боляча тема для неї, вона не любита про це розмовляти, писати твори у школі на тему «родина» і так далі, алк зараз вона скоріш була розчарована у подрузі, ніж сумцвала по батьку, тож вона просто стояла, і все.

Віка була коло свого підʼїзду, її освітлював
вуличний ліхтар,вона стояла і не рухалась. Було відчуття, ніби мозок вже сприйняв той файкт що її зрадила подруга, але тіло досі було шоковане.
Ліхтар, напевно, був на датчику руху, тож через пару звилин він вимкнувся, а дівчина налякалася темряви і забігла у підʼізд.

Дівчина не хотіла йти додому у такому стані, тож вона сіла на сходи, щоб трохи прийти в себе. Тут вона помітила, що її стан був якийсь дивний, ніби вона була не в реальності. Ніби нею хтось керував, а вона просто жила по сценарію. Ніби... вона не знала як це описати, але ніби все що відбувається, було не реальним, ніби вона не жива людина, а це просто якийсь сон, про кінець якого не треба піклуватись, тому що ти всеодно прокинешся.

Тут у підʼїзд зайшла якась дівчина. На вигляд їй було 16-17 років, вона була одягнена у зелений топ, спідницю з леопардовим принтом, і на її темному, кучерявому волоссі була заколка-квітка, у гавайському стилі. Та дівчина привіталася з Вікою, затім зайшла у ліфт і поїхала собі. Віка знов зосередилась на собі.

- 💭Що відбувається? Чому я у такому стані? Може це від шоку? Хоча я не настільки і здивована була.. 💭 - думала Віка.

Тут у підʼїзд знову хтось зайшов, і Віка не повірила своїм очам. Дівчина, що зайшла у підʼїзд, виглядала так само, як і та що піднялася на ліфті декілька хвилин тому. Вона навіть рухалась так само, так само привіталася з Вікою, так само зайшла у ліфт і так само поїхала на ньому.

- 💭У мене ж не галюцинації...так..? Можливо, це просто схожі люди.. ну або близнючки.. або мені просто здалося! Або у мене гал... Ні-ні-ні-ні-ні! Це просто схожі люди! Все! Ну або.. може це пʼятниця 13.. та ні, я у це не вірю, тим паче, вона ще не почалась навіть, я завжди йду додому о 8, тож ще напевно четвер. Хммм доречі, а котра година?💭
Дівчина глянула на годинник і очманіла..