Пташина без крил.

11 1 0
                                    

Тиша. Ніч. Б’є дощ по вікну.
Цієї ночі в могилу тортур попаду.
Та з’їсть зсередини туга тяжка,
Бо так важко зробити тієї свободи ковтка.

Закута в клітці душа — серотина моя.
Взмахнути б крилами, та не відчуваю їх я.
Без отих крил, як без волі бути.
І в думках тих лихих, як у воді тонути.

Пташина в тенеті, проте б’ється з останніх.
Як для неї важливо літати...
Щоб змогу неба торкатися мати,
Лиш би того горя в душі силоміць не тримати.

Була б можливість — стала вітром,
Таким сильним і спокійним, як вночі океан.
Його ніжним дотиком заспокоїти бурю,
Ту бурю, що в душі розпалив мій запал.

Нещасну голову окутав непроглядний туман,
Слів тих вода шепоче оман,
Та так дурманить, так тягне...

Змучену

душу відпустить на вічний привал.

23 лютого 2023.

Перша збірка поезій. «Світання мудрості»Where stories live. Discover now