У пошуках себе...

Будинок на дереві

Я вибігла на двір тримавши за руку хлопця,якого перший раз побачила.

-Мовчи!Будь ласка, не кажи нікому!-сказала я

-Гаразд я не скажу,але при одній умові ти маєш розказати все!-з якоюсь ненавистю сказав він.
Він був досить красивий
-Я розкажу,але не тут-сказала я,він повернувся і пішов.

Уроки йшли довго,оскільки я переживала,що цей хлопець,розкаже «нашу маленьку таємницю»
Вийшовши з нової школи, не очікувано мене схопили за руку і потягнули в сторону лісу. Я злякалася, але коли побачила того самого парубка заспокоїлася.
Ми йшли 10-15 хвилин і тут я побачила, милий домик на дереві
-Залізай.-Сказав він
Я залізла на дерево і тут не очікуванно полетіла униз. Приземлилися я на диво м'яко. Подивившись вверх на мене дивився він з великими очима, тоді я зрозуміла що зі мною,щось не так. Погялнувши на себе,побачила,що сяяла . Я злякалася,але вирішила зробити вигляд,що нічо не сталося,бо знала,що сяяв кулон.
Я вгамувалася,знову поглянула в гору і крикнула
-як тебе звати?!
-Андрій-ніби в нічому не бувало сказав він
Я залізла на дерево,вже без падінь.
Зайшовши в домик,там було дуже мило. Коврик,пару поличок з книжками і свічками. Також був диванчик.
Андрій сів на диванчик і положив долоню біля нього,щоб я сіла.
Не знаю, чому я йому довірилася,адже я могла втікти в любий момент,але все ж сіла.
-Нуу-сказав він
Я йому все розповіла,тоді він відвів від мене погляд і не сподівано ліг мені на коліна.
Я його штовхнула і він впав
Перше я сміялася,але коли побачила,що він не рухається,впала на коліна подивилася.
Він був...