На порозі нового життя

1 Не буду заважати

Ліза нервово крутила ключі від машини в руках, стоячи перед величним будинком родини Коноплі. Сьогоднішній захід обіцяв бути насиченим: багато гостей, шум, святкові тости. Вона не любила подібні заходи, але Настя вмовила її прийти, бо все ж таки це був день народження Аврори.

В будинку вже було гамірно. Музика лунала з кожного куточка, сміх заповнював приміщення. Вона пройшла через хол, де Настя вже на неї чекала з посмішкою.

Н: О, Ліза, нарешті! Я так рада, що ти прийшла! Пішли, я тебе познайомлю з гостями.

Ліза невпевнено кивнула. Настя завжди була душою компанії, а ось вона - радше тінню. Але відмовити подрузі не змогла.

Н: До речі, тут є один хлопець, з яким ти точно маєш познайомитися. Його звати Михайло. Він новачок у нашій компанії, але досить цікавий. Думаю, ти захочеш з ним поговорити»

Ліза злегка нахмурилася, не розуміючи, чому Настя так наполегливо пропонує їй познайомитися з кимось. Вона ніколи не шукала компанії, особливо на таких заходах.

Л: Добре, я зустрінуся з ним. Але не чекай, що це буде щось більше, ніж звичайна розмова.

Настя засміялася, і вони рушили вглиб будинку. Проходячи через залу, Ліза помітила багато знайомих облич, але її погляд раптом зупинився на одному незнайомому чоловікові. Він стояв трохи осторонь, світле волосся яскраво виділялося на фоні темного інтер'єру. Його янтарні очі були сповнені якоїсь прихованої сили, яка одразу привернула її увагу. Це був Михайло, той самий, про якого говорила Настя.

Н: Ось він! Міша, це Ліза! Ліза, це Міша. Познайомтеся!

Михайло кивнув, поглянувши на неї з деякою байдужістю. Його усмішка була майже непомітною, а тон - стриманим.

М: Привіт, Ліза. Радий познайомитися.

Ліза також кивнула, відчуваючи, що це знайомство не матиме продовження.

Л: Привіт.

Їхні погляди перетнулися, але жоден з них не поспішав починати розмову. Михайло виглядав відчужено, ніби не мав особливого бажання спілкуватися. Ліза відчула легке роздратування. Вона не очікувала від нього якихось зусиль, але його холодна поведінка її неприємно здивувала.

Л: Настя казала, що ти новенький тут. Звідки приїхав?

М: З Харкова, - коротко відповів він, поглянувши в бік, ніби це було щось неважливе.

Ліза зітхнула. Цей діалог явно не клеївся. Вона хотіла вже відійти, коли раптом Михайло додав:

М: Ти, мабуть, також не дуже любиш подібні заходи.

Л: Це помітно? - трохи різко відказала вона.

М: Можливо, - злегка усміхнувся він, але ця усмішка швидко зникла.

Ліза почувалася все більш незручно. Він явно не намагався підтримати розмову, а її наполегливі спроби зблизитися лише викликали ще більше напруження. Настя вже давно зникла з поля зору, залишивши їх одних.

Л: Знаєш, якщо не хочеш розмовляти, не треба робити це через силу, - нарешті сказала Ліза, відчуваючи, як роздратування бере гору.

Михайло підняв на неї погляд, і в його очах промайнув легкий здивований вираз.

М: Ти мене неправильно зрозуміла.

Л: Можливо, - холодно відповіла вона. - Але, здається, нам з тобою нема про що говорити.

Вона вже була готова піти, коли Михайло раптом заговорив трохи м’якше.

М: Вибач. Я не дуже товариська людина. Це не має нічого спільного з тобою.

Ліза на секунду затрималася, обмірковуючи його слова.

Л: Ну що ж, не буду заважати. Бувай! - сказала вона й пішла геть, залишивши Михайла стояти на місці.

Коли вона повернулася до будинку, її серце билося швидше. Ліза не могла зрозуміти, чому ця коротка розмова так зачепила її. Вона чекала, що знайомство з Михайлом буде легким і невимушеним, але вийшло зовсім навпаки.

Може, це і на краще? Вона точно не хотіла витрачати свій вечір на когось, хто не вміє чи не хоче спілкуватися. Але десь у глибині душі її продовжував гризти той короткий момент, коли їхні погляди зустрілися. Він був занадто загадковим, щоб його просто забути.