У тіні омани

Частина 1. Голос рідного дому.

- Лія, ти приїхала..

Блондинка невисокого зросту стояла в центрі гостьової кімнати. Вона була одягнена в довгу чорну сукню, яка, здавалось, підійшла б як для трауру, так і для побачення.

Обличчя здавалось опухшим, як після довгої нічної істерики. А зелені очі були наче вигорівшими.

Очі. Єдине, що було спільним у Елізабет та Лії. Зелені очі, яку вони успадкували від батька.

Через це Лія доволі часто хотіла видряпати їх собі перед дзеркалом.

В кімнаті стояла липка тиша.

В гостьовій були лише вони удвох, і жодна з них не наважувалась хоч щось сказати. Одна боялась, інша ж просто не хотіла.

- Тато і мама.. - нерішуче почала Елізабет, але договорити не змогла.

Від останнього слова Лія похитнулась, ніби її вдарили по обличчю.

Мама? - усміхнулась вона сама собі.

В зелених очах навпроти знову стали блищати сльози. Напевно, це мало б розчулити, або хоча б дратувати. Але Лія стояла незворушно.

Так, вона могла б розвернутися і поїхати звідси якомога далі. Вона могла б накричати на сестру, сказати їй все, що міцно трималось в голові всі ці 10 років.

Але Лія розуміла, що не лише вона втратила батьків.

- Ти змінилась.. Я маю на увазі ззовні. В день нашої першої та останньої зустрічі ти була такою.. - переминаючись з ноги на ногу, Ліз ніяково намагалась завести діалог, стараючись оминати гострі теми. Сльози ще досі блищали в її очах, але вона не хотіла зараз плакати. Не хотіла, щоб Лія вважала її слабкою плаксою.

- Якою? - усміхнувшись, Лія зробила крок в глиб гостьової. Вона зняла з себе чорний плащ та рукавички. Оглянувши свій вигляд у дзеркалі, що стояло за спиною Елізабет, дівчина визнала, що тривалий переліт та безсона ніч дали свої плоди. Шкіра виглядала хворобливо блідою а під очима залягли темні кола. Чорна сорочка виглядала пом'ято, як і брюки того ж кольору. Однак, зараз, зовнішній вигляд найменше хвилював Лію, якщо хвилював взагалі.

Вона уважно спостерігала за кожною дією сестри. Їй було цікаво, наскільки обережною вона буде у спілкуванні. Було зрозуміло, що Ліз нервує, адже боїться зачепити щось, що потягне за собою величезну сварку.