Людей вже не перепишеш, я сам себе вже не перепишу. Пам'ять нашу тяжку ми кладемо у валізи, і маленькими кроками, ми йдемо в перед. Втрачаючи поступово віру в людей, ми крадемо воду, воду з озер. Неідеальність людей фарбує колір очей. Червоний це зло, білий можливо кохання, можливо добро, чорний точно темряви зло. Неідеальність це слабкість людей над собою. Коли ти перемагаєш пітьму, ти полишаєш зерна за собою. Вони проростають й загрібають мрії твої, вони такі самі як ти. Бідні, тупі, трохи п'яні, інколи ремиґають, а інколи гірко плачуть. Але прекрасність та ясність подиву твого, від дій твоїх веде тебе до цілі, навіть до мрій. Стежками ми крокуємо далі в перед, ми починаємо двигатись далі між підлогою та квартирною стелею. Кричати на себе та ростити з себе зріле дитя. Душа скажи хіба ти не вона, не дитина моя? Зрости з себе тим ким хочеш стати, працюй над собою як каменяр над гранітною плитою. Працюй, вір в себе. Бо віра остання надія на тебе.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Море та Вино
PoetryЦя збірка віршів - подорож крізь глибини людських емоцій та роздумів. "Море та Вино" поєднує у собі елементи романтики, болю, пошуків себе та внутрішньої боротьби. Кожен вірш - це окрема історія, наповнена яскравими метафорами та інтенсивними почутт...
