Ти заплутала білою ниткою наші серця. Наділа кайданки на руки та заховала у своїх сніжних очах. Опинившись в них я побачив довгу дорогу та сніжні безмежні края. А під ногами волосся, чорна непроглядна земля. Серце - безпросвітна хуртовина. Твоїх очей завірюха забрало моє тіло. Тільки ліхтарі гадають по дорозі чи блищать твої очі. І я, який не бачу далі носа, несміливими кроками прямую у даль. Ти у полоні моїх світлих, білих мрій. Ми наче море, живемо і плачемо. Насміявшись кажемо як добре зараз нам було. Ми гаї, ліси, степи та забута риба в озері на дні. Піднімаючись на верх ми втрачаємо я та кажемо ми. Але питання чи я кохаю, ще пливе на спинні. Можна казати це слово сто раз на годину. Але при цьому не мати ваги. Параноїти наші серця може і кожен, але на обман серця не здатні усі. Я ще чекаю на свою правду, самому собі.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Море та Вино
PoetryЦя збірка віршів - подорож крізь глибини людських емоцій та роздумів. "Море та Вино" поєднує у собі елементи романтики, болю, пошуків себе та внутрішньої боротьби. Кожен вірш - це окрема історія, наповнена яскравими метафорами та інтенсивними почутт...
