Розтин Сердець

Розділ третій

Перша нитка

Марія почувалася незвично, повертаючись до лікарняного коридору після своєї першої ночі чергування. Усі були надто заклопотані, щоб помітити її, але одна людина завжди здавалась поруч — Олексій. Він стояв біля операційної, тримаючи каву й невимушено спостерігаючи за тим, що відбувається довкола.

— Як ніч? — запитав він, коли вона наблизилася.

— У звичному режимі, — відповіла Марія, намагаючись тримати професійний тон. — Вижила. Пацієнти теж.

Олексій кивнув і примружився.

— Вижити після чергування — це завжди хороший знак. Тільки пам'ятай: як казав мій перший викладач анатомії, "немає нічого простішого за тіло людини, крім хіба що годинникового механізму".

— І що, цей "механізм" ніколи не ламався в твоїх руках? — усміхнулася вона, приховуючи втомлений погляд.

— Ламався. Якось під час нічної операції я подумав, що апендицит — це надто банально. Вирішив перевірити, чи можна вирізати щось зайве для бонусу, — відповів він, примруживши очі, але його тон звучав настільки серйозно, що Марія мало не поперхнулася.

— І що? Пацієнт вижив? — не стримала вона сміху.

— Ще й як! — Олексій поставив чашку на підвіконня. — Тепер він пише книги про "непотрібні органи". Каже, що його нова місія — переконати всіх, що селезінка — це просто міф.

Марія скривилася, розуміючи, що з Олексієм ніколи не буде нудно.

— А ти жартуєш так само добре, як і оперуєш? — запитала вона.

— На щастя, ні, — відповів він з лукавою усмішкою. — Хоча гумор, як і скальпель, важливо тримати гострим.

У коридорі з'явилася медсестра.

— Лікарю Шевченко, вас терміново викликають до кабінету головного, — повідомила вона, звертаючись до Олексія.

— Ну, що ж, — Олексій кинув швидкий погляд на Марію, — побажай мені успіху. Головний іноді виглядає так, ніби зараз запросить на розтин, і я боюся, що цього разу пацієнтом буду я.

— Не забудь про гумор, — відповіла Марія, дивлячись йому вслід.

Кабінет головного лікаря виглядав бездоганно. Масивний дубовий стіл, стіни, обвішані сертифікатами та фотографіями наукових досягнень. У кутку стояла шафа з книгами, які виглядали більше для декору, ніж для читання.

— Сідайте, Шевченко, — сказав головний лікар, навіть не підводячи погляду від паперів.

Олексій слухняно сів, намагаючись не показати своєї напруги.

— Як пройшла нічна операція?

— Без ускладнень. Марія справилася відмінно. Вона перспективна, — відповів Олексій, вибираючи нейтральні слова.

Головний лікар відклав папери і подивився на нього.

— Ви занадто швидко починаєте довіряти. Я б радив бути обережним.

— Чи це ваш спосіб сказати, що ви не довіряєте їй? — спокійно запитав Олексій.

— Я не кажу цього прямо, — відповів головний, підкреслено рівним тоном. — Але у нас тут свої правила. Іноді молоді лікарі не готові до того, що чекає на них у цій клініці.

Олексій спробував зрозуміти, що насправді криється за цими словами, але не знайшов відповіді.

— Якщо вам потрібна ще якась конкретика, я завжди готовий до розмови, — додав головний лікар, кидаючи на стіл якийсь папірець.

Олексій підійшов і взяв аркуш. Це була таблиця з дивними записами — лише номери пацієнтів і дати.

— Це список тих, хто отримував трансплантації за останній рік, — сказав головний. — Мені здається, що там щось не так. Розберіться.

Олексій знав, що у головного лікаря завжди були свої ігри, але цього разу відчував, що все набагато складніше.

Того ж вечора Олексій сидів у ординаторській, переглядаючи таблицю. Марія зайшла, не помічаючи його.

— Ти виглядаєш так, ніби шукаєш причину, щоб залишити медицину, — сказала вона.

Олексій підняв погляд і усміхнувся.

— А ти, мабуть, уже готуєш промову на випадок, якщо я здамся.

— Ні, просто обмірковую, як назвати майбутній фонд твого імені: "Допомога хірургам, які не витримали".

Вони обидва засміялися. Але сміх швидко змінився серйозністю, коли Олексій показав їй таблицю.

— Що це? — запитала вона.

— Щось підозріле, — відповів він, нахмурившись.

Марія нахилилася, переглядаючи дані. Її обличчя застигло, коли вона побачила знайоме ім'я одного з пацієнтів.

— Це ім'я було в документах, які я випадково побачила в архіві, — сказала вона.

— Тоді нам треба розібратися, що відбувається, — відповів Олексій, обмінявшись із нею серйозним поглядом.