Розтин Сердець

Розділ 4

За кожним записом — історія

Усе ще розглядаючи таблицю з дивними записами, Марія відчула, як напруга піднімається хвилею. Їй хотілося запитати більше, але Олексій випередив її.

— Якщо ці дані правильні, то це вже не медицина. Це... більше схоже на якесь дивне хобі для психопата, — сказав він, хитаючи головою.

— Ти завжди так підтримуєш колег? — сухо відповіла Марія, намагаючись приховати нервовий сміх. — Може, там просто помилка?

Олексій підняв брову:

— Помилка? Як ти собі це уявляєш? Хтось замість "заміна кульшового суглоба" написав "заміна половини внутрішніх органів"?

Марія не втрималася і посміхнулася.

— Ну, знаєш, це може бути просто "творчий підхід". У мене один викладач в університеті завжди казав: "Хірург, як художник, має бачити картину цілком".

— Так, але якщо ця картина виглядає, як сюрреалізм після інфаркту, то варто задуматися.

Вона засміялася, але швидко взяла себе в руки.

— Гаразд, — вона знову подивилася на таблицю, — і що будемо з цим робити?

— Для початку перевіримо пацієнтів із цього списку, — серйозно сказав Олексій. — Я знаю кількох, вони досі лікуються тут.

Марія кивнула, але в її голові вже крутилися питання.

— А якщо вони не захочуть говорити?

— У мене є план, — Олексій схилився до неї, змовницьки шепочучи: — Гумор і шарм.

— Чудово, а я тоді візьму правду і логіку. Побачимо, що працює краще.

Першим у списку був чоловік середнього віку на ім'я Павло — після трансплантації нирки він залишився під наглядом клініки. Коли Марія та Олексій прийшли до його палати, він виглядав блідим, але досить привітним.

— Лікарю Шевченко, — почав Павло, коли побачив Олексія, — невже знову обстеження? Я вже почуваюся, як експонат у музеї.

— Ми б не відмовилися від хорошого експоната, — пожартував Олексій, сідаючи поруч із його ліжком. — Але цього разу у нас особлива програма. Це моя колега Марія, вона хоче дізнатися більше про вашу історію.

— Що саме вас цікавить? — Павло виглядав трохи розгубленим.

— Просто ваші відчуття, — ввічливо почала Марія. — Як ви почувалися після операції? Чи не було чогось незвичного?

Чоловік задумався, а потім відповів:

— Знаєте, відчував себе дивно. Наче все в порядку, але бувають моменти, коли мені здається, що... — він замовк, шукаючи слова.

— Що ви стали супергероєм? — підкинув Олексій. — Нова нирка, і раптом ви можете бігти марафон?

Павло посміхнувся, але швидко став серйозним:

— Ні, зовсім навпаки. Я часто почуваюся виснаженим. Але що найцікавіше, я пам'ятаю деякі речі, які зі мною точно не траплялися.

Марія напружилася.

— Наприклад?

— Я пам'ятаю, як був на кораблі посеред океану. І наче чув голос дівчинки, яка співала колискову. Але я ніколи не плавав на кораблі й не знаю таких пісень.

Марія та Олексій перезирнулися.

— Це може бути побічний ефект від анестезії або стресу, — припустила Марія, але її голос звучав не надто переконливо.

— Або... — Олексій драматично підняв палець, — ви отримали пам'ять своєї нової нирки.

— Це просто легенда, — відповіла Марія, хоча в її голосі прозвучала тінь сумніву.

Павло зітхнув і додав:

— Я не знаю, що це було, але з кожним днем мені здається, що ця нирка належала комусь... важливому.

Вони покинули палату, занурені в думки.

— Що думаєш? — запитала Марія, коли вони пройшли кілька коридорів.

— Думаю, що ми тільки почали витягати цей клубок. Павло не сказав нічого конкретного, але це занадто дивно, щоб ігнорувати, — відповів Олексій.

— А я думаю, що нам потрібна кава, щоб не зійти з розуму від усіх цих загадок, — запропонувала вона.

— Згода. Але якщо в кав'ярні немає моїх улюблених булочок, я це не переживу.

— Як і твій шлунок після ночі чергування, — підколола вона.

— Це не проблема, — Олексій зробив серйозне обличчя. — Шлунок — не мозок. А значить, на нього можна не звертати уваги.

Марія засміялася, а в її очах на мить промайнуло щось тепле. Вона відчула, що, можливо, навіть у цьому заплутаному лабіринті вони знайдуть шлях до істини. Але чи готові вони до того, що їх чекає попереду?