Фальшстарт: Друга життя

Розділ 7. Траур

Історія повторювалася.

Після почутого, Маріанн ледве знайшла в собі сили стояти на ногах. Останні в істину близькі для неї люди тепер були в інтенсивній терапії та боролися за своє життя. Їх знерухомлені тіла лежачи на ліжку в окремих палатах, поки вона, нічим не могла їм допомогти, адже була зовсім дитиною, що не має поки що по суті нічого. «Але ж у неї є гроші!» Подумає багато хто. Але що можуть якісь жалюгідні папірці, коли душа людини вже на межі між двома світами? Заплатити Богові? Може, допоможе? Сплатити медичне утримання у лікарні це одна справа. Але зовсім інше, коли переговори вже переходять на інший рівень і ти маєш розмовляти не з якимось лікарем, хто теж такий самий смертний як і пацієнт якого лікують, а з самим Верховним суддею всього живого, що може як допомогти, так і вбити, всього лише ткнувши в тебе пальцем або спопелити, просто подивившись.

Сидячи в холодному коридорі лікарні на стільці, за величезними металевими дверима, по той бік яких ще один коридор і кілька спеціально обладнаних палат на екстрені випадки, з опущеною на коліна головою й опухлими та почервонілими від сліз очима, дівчинка сиділа схрестивши руки наче у молитві, бубнила під своїм носом незрозумілі нікому слова. Чи молилася вона? Можливо. Чи проклинала когось? Теж не виключено. Звуки, що вириваються з губ час від часу, були тихими та нерозбірливими для сторонніх. Тому кожен для себе міг вирішити сам, що звучало і відбувалося в голові дитини. Штурмувала ненависть або ж пропивались благання, сподіваючись на вищі сили.

Маріанн так вимотала себе за кілька годин плачем та істерикою, що вже не мала сил навіть повторно пролити трохи сліз. Вони просто висохли. Їх не лишилося. Усередині дитини був тільки страх, розпач і паніка. А це явно найгірші вороги психіки, коли зливаються в єдине ціле в одній людині.

Ніна, що сиділа поруч із нею, теж мовчала. Спочатку вона намагалася заспокоювати Марі, але бачачи, що будь-яка спроба абсолютно марна, просто дозволила їй виплакатися, накричатися і таким чином спустошити свій розум і душу, сподіваючись, що залишить дівчинку тільки негатив. Вілл, головний дворецький маєтку Ітто і зовсім бігав від лікаря до лікаря щохвилини хоч і знав, що в цьому немає жодного сенсу і намагався дізнатися що завгодно, але в першу чергу сподівався на позитивні новини, щоб потішити вбиту морально дитину.

Минуло кілька довгих годин очікувань, коли почулися важкі кроки туфель по плитці. Лікарі в такому взутті явно не ходили коридорами лікарні, тому Маріанн миттю підняла погляд. І як же їй погано стало тоді, коли в полі зору її смарагдових очей поступово потрапляв образ Коукея, що наближався до неї.