КБП "Кав'ярня біля причалу"

Дія IV

«Незнання, але передчуття того, що може статися, зводить з розуму ... а почуття, очікують майбутніх незнань ... .»

Ввечері я прийшов додому, повечеряв і вирішив переглянути якийсь фільм. Довго не думав, методом виключення мій вибір зупинився на «Затоічі» від режисера Такеші Кітано. Цей витвір мистецтва можна переглядати по декілька разів на місяць. На цього режисера потрібно рівнятися, у нього своя кіностудія і він сам знімає те, що йому подобається, а не танцює під дудку товстосумів.

Після перегляду, я вийшов на балкон, перекурив і пішов спати. У кімнаті було душно тому я відкрив вікно і заліз під ковдру. Так приємно засинати під далекі звуки гавкоту собак і сюрчання коників. Доречі і міркувати теж дуже легко під ці звуки, а якщо ще й відкрити штори, тоді видно зоряне безкрайнє небо і думки набувають високої моралі. Але мені не давала спокою тільки думка про загадкову кав'ярню. В кожному разі, фізично і морально мій дух і тіло були конкретно налаштоване на завтрашній шлях. Заснув дуже швидко.

Ранок був похмурим, я випав з ліжка, підійшов до вікна і зазирнув у нього. Вулицею бігав п'яний вітер, підхоплював і опускав листя та дрібні крупинки землі. Я побрів на кухню і поставив чайник. Очі злипались і я пішов у душ... у холодний душ. Ноги відчували легкий біль після вчорашнього тренування, а це означало, що все не пройшло марно. Я приготував легкий сніданок, бо їсти не дуже хотілось. Мабуть це все через невелику напругу і хвилювання перед дорогою. Але кава повернула мене в реальність і зняла всі недуги. Виникло питання, що з собою брати і що вдягнути, але я вирішив не перейматися і кинув собі у ранець всяку всячину і вдягнутися по простому. На годиннику було дванадцята, а це значить пора. Пора в дорогу.

Я вийшов на зупинку, вона була не так далеко від мене, та і запізнюватись не хотілось. Коли я підійшов на місце, там вже стояли спантеличені люди. Один чоловік розмовляв по телефону, мабуть зі своєю дружиною, він майже не говорив, був засмучений і тільки слухав. Мені здається, вона не зовсім солодкі слова говорила, мабуть була чимось не вдоволена. Стояла ще дівчина, я її частенько бачив і вона постійно робила одне й теж - дивилась у дзеркальце і фарбувалась. Мабуть, вона просто надто самозакохана і ніяк не налюбується собою. Останні ж були просто пасажири, їм було все одно, що відбувається навколо, вони чекали автобус, щоб вирішити свої проблеми. Найприкріше те, що не було ні однієї людини, яка б була просто щаслива, всі були з кислими мінами і про це говорили їхні обличчя.