КБП "Кав'ярня біля причалу"

Дія V

«Казки існують у наших мріях та думках і стають реальними тоді, коли ми віримо в їх існування»

Ми їхали уздовж лісосмуги приблизно десять хвилин і за цей час ми не сказали один одному нічого, ми просто кидали погляди з лівого на правий бік, поглядаючи у вікна милуючись картинами, які з'являлись і зникали. Дивне відчуття переповнювало мене: нарешті щось цікаве сталося у моєму житті. Сказати, що це було щось дивовижне так і не скажеш, але все-таки я хотів вірити у те, що з цієї хвилини моє життя зміниться.

- В тебе є хобі юначе? – спитав мене незнайомець.

- Так, звичайно, - відповів я. – баскетбол, покер, ну і це не хобі, але я обожнюю кіно і риболовлю.

- Добре, - відповів він і всміхаючись додав, - я теж обожнюю кіно, музику, а ще психологію, астрономію і, як не дивно, риболовлю я також люблю.

- Можливо колись і підемо з Вами покидати спінінг. – сказав я.

- Чому б і ні, тим паче річка під самим носом.

- Скажіть, а багато у Вас працівників у кав'ярні?

- Зараз порахую, один бармен, 2 офіціанта, 2 повари, прибиральниця, - він зробив паузу, – З тобою і мною виходить вісім чоловік, ось так.

- Ясно, а які вони?

- У нас дуже теплий і привітний колектив, тобі сподобається.

- Це добре.

- До речі, ми вже майже приїхали, останній поворот, – сказав мій керівник і почав збирати речі, наспівуючи якусь пісню під носа, вона була доволі знайома, але так відразу не згадав.

Ми вийшли з автобусу біля невеличкої зупинки. Від неї тягнулась стежка кудись у ліс викладена з каменю і мабуть їй був уже не один десяток років, але вона була охайна та прибрана. Ми пройшли метрів тридцять і почали з'являтися ліхтарики по обидві сторони стежки. Вони були невеличкі, але дуже доречні, особливо в нічну пору. Уже було досить темно, а може це ліс давав дуже велику тінь.

- Я ці ліхтарики зробив може з тиждень тому, подобаються? – запитав мене керівник.

- Ага, дуже, вони тут як ніколи доречно.

- Я теж такої думки, вони весь день заряджаються від сонячної енергії, а в ночі світяться. Заряду якраз вистачає до ранку. Гарно видумали, – підсміювався бос і знову почав бубніти якийсь вірш.