Втеча

Розділ 12

*За сім днів до втечі*

Я відкрила очі і не могла зрозуміти, де знахожусь. Я намагалась сфокусувати погляд, але від цього стало ще гірше. Голова нестерпно боліла. Я притиснула руки до голови, намагаючись хоч якось вгамувати цей біль. Лише тоді я побачила, що мої зап'ястя зв'язані разом клейкою лентою. Коли мій зір сфокусувався, я подивилась, що поруч лежить Лілі. Її рот був заклеєним сріблястим скотчем, руки також, а сама вона не рухалась. Я хотіла викрикнути її ім'я, але мої губи не рухались. Зі мною зробили теж саме, що і з Лілі. Я подивилась поверх Лілі і побачила, як рухаються дерева, кущі через темне скло. Тоді я повернулась і... він спостерігав за мною. Джо дивився з цікавістю на мене, а його друг керував автівкою.

- Одна прокинулась! - звернувся він до друга. Як його звуть? Того, іншого? Я навіть не пам'ятаю його імені. Та це було не важливо в той момент. Я почала згадувати події минулого вечора, але цілісної картинки не змогла згадати. Ми прийшли на вечірку. Я і Лілі танцювали, потім прийшов Джо з другом, ми випили, розмовляли і все. Більше нічого не пам'ятаю.

Я намагалась заговорити, закричати, але виходили якісь стони. Лише тепер я зрозуміла всю ситуацію. У мене почалась паніка, я вся тремтіла, швидко дихала і не переставала кричати.

- Заспокойся, я сказав! - крикнув за мене інший хлопець.

Та я не могла заспокоїтись. Моя подруга можливо вже мертва, я не можу до неї доторкнутись, не можу заговорити, нас везуть в невідомому напрямку, як товар. Нас за людей не рахують, я не можу керувати своїми діями і життям. А він ще дивиться на мене, як на тварину в звіринці.

Я закричала так сильно, як могла, а ногами з усієї сили вдарила в переднє крісло. Я вдарила декілька разів, доки автівка не зупинилась. Джо обернувся і вдарив мене по обличчю.

- Я сказав тобі заспокоїтись! Ти що таке робиш? Взагалі знахабніла?!

Від удару я впала на Лілі. Мені було так боляче, так страшно, що я заплакала. Я подумки просила їх, щоб не торкались нас, щоб відпустили. Подумки просила Бога, щоб він помилував нас і допоміг, але нічого не відбулось.

- Ненавиджу потім їх везти до будинку. Завжди одне і теж. - хтось з хлопців сказав, але я не зрозуміла хто саме. Вони завели двигун і автівка знову рушила.

- Тільки спробуй знову таке зробити, і ми зробимо з тобою те ж саме, що і з подружкою! - сказав Джо, дивлячись на мене через дзеркало.