Чиясь муза

Німфа,що давно є чиєюсь музою.

 На горизонті вже було видно зливу. Повільною чорною хмарою вона пливла у центр міста, кутаючи небо у свої обійми. Сонце, що ще сяяло зліва від хмари, немов забутий кимось м'яч на дитячому стадіоні, по маленьку ховалось, залишаючи по собі лиш сяючу пляму. Вікна у машинах та тролейбусах вкриті маленькими краплинами дощу розмивали усю картину, що ховалася за ними.

У одному з таких тролейбусів, втупившись у екран телефону,сидів Володимир. Він підбирав пісню, що мала б підійти під ситуацію, коли гарний сумний хлопець їде туди, куди не хоче, а за вікном, як у фільмі, гостра злива розмальовує асфальт безкровними ранами. Він їхав до кінцевої, тому сидів у кінці тролейбусу і ні на кого не звертав уваги.

Йому залишалось ще цілих 17 зупинок, але на третій з них у салон транспорту зайшла чарівна дівчина. Не висока, але й не дуже низька, світле, кудряве волосся, сіро-голубі очі, дитяча посмішка. Вона була одягнута у довгу синю у білі квіти сукню,надто легку для такої погоди. Хоч надворі і Весна, але все ж ще надто холодно, щоб ходити в такому одязі.
Вона сіла перед ним біля вікна і дістала з сумки плеєр. Володя навіть витягнув свої навушники з вух і почув ту саму пісню, що грала і в нього.

Тролейбус рушив з місця. Хлопець просто не знав що йому робити. Дівчина дуже сподобалась йому, він не міг відвести погляду, не міг ні про що думати. Така чиста, яскрава. Таке відчуття, що від неї віє теплом. Володя нахилився вперед і вдихнув аромат її парфумів. Швидше це був просто запах букету з ніжних білих троянд, що вкривали її сукню.

Дівчина повернулась до вікна і хлопець різко сів прямо, але не розрахувавши своїх можливостей вдарився потилицею об стіну транспорту. Декілька людей повернулись на його зойк, але не вона. Потираючи болюче місце він думав що б зробити, щоб вона звернула на нього увагу, або хоча б як з нею познайомитись. Якщо вона все ще не дістає гроші, то теж їде до кінцевої. От там то вони і познайомляться! До їхньої зупинки залишалося всього 8, тому він навіть почав занотовувати свій план. Ще дві зупинки, і план був готовий.

Він вирішив, що коли вона встане з місця, то він встигне за нею і ніби випадково зачепить її за сукню, а тоді, вибачившись за неуважність запропонує їй як компенсацію чашечку кави. І як би вона не відмовлялась, він все одно її змусить. Тоді вони познайомляться, він спитає її номер і через день зателефонує, щоб запросити погуляти. Він проведе її додому і побажає гарного дня, а тоді піде додому щасливим.

Володя дивився на пшеничне волосся красуні і ледве стримував бажання взяти його до рук та припасти до нього лицем, вдихати, внюхуватись у цей неземний аромат. Ще сильніше він хотів доторкнутись до її червоних губ. Він чомусь не сумнівався, що вони такі ж солодкі, як і її посмішка, як і її блиск в очах.
На мить він побачив її очі. Немов дивлячись у небо, Володимир не помітив, як до дому залишилось лише три зупинки. Дівчина дістала гаманець, щоб нарешті заплатити кондуктору, що набридливо повторював одну й ту саму фразу.

Він вже давно заплатив, бо мало чи не перший сів у так званий "Експрес 10". Так називали тролейбус його друзі, бо по перше він постійно їздив ним і по друге через цей транспорт хлопчина постійно спізнювався.

Німфа ( як він вже встиг назвати дівчину) встала зі свого місця і підійшла до дверей. Володя спочатку нічого не зрозумів, але вирішив відтворити всій план вже зараз. Не встиг він підійти до неї, поки тролейбус підїжджав до зупинки, коли відкрились двері і дівчина швидко вийшла та просто повисла у обіймах якогось чоловіка.

"-Кохана, нарешті ти приїхала. Як ти себе почуваєш?.."
Двері закрилися. Хлопець все стояв та дивився на надпис "не притулятись".

Його німфа вже давно є чиєюсь музою. Чиїмось щастям. Він навіть не помітив, що злива закінчилась і у небі знов засяяло тепле сонце. Навіть його промені для нього уже здавались колючими та холодними, як лезо ножа. Думки були лише про неї, про чудову Німфу, котра вже давно є чиєюсь музою.