* * *
У цьому полi, синьому, як льон, де тiльки ти i нi душi навколо,
уздрiв i скляк: блукало в тому полi сто тiней.
В полi синьому, як льон.
А в цьому полi, cиньому, як льон, судилося тобi самому бути,
аби спiзнати долi, як покути,
у цьому полi, синьому, як льон.
Сто чорних тiней довжаться, ростуть i вже,
як лiс сосновоï малечi, устрiч рушають. Вдатися до втечi? Стежину власну, нiби дрiт згорнуть?
Нi. Вистояти. Вистояти. Нi - стояти. Тiльки тут. У цьому полi, що наче льон.
I власноï неволi спiзнати тут, на рiднiй чужинi.
У цьому полi, синьому, як льон, супроти тебе - сто тебе супроти i кожен супротивник - у скорботi, i кожен супротивник, заборон не знаючи, вергатиме прокльон, неначе камiнь.
Кожен той прокльон тво€ю самотою обгорiлий.
Здичавiв дух i не впiзна€ тiла у цьому полi, cиньому, як льон.
