* * *
Як добре те, що смертi не боюсь я
i не питаю, чи тяжкий мiй хрест,
що перед вами, суддi, не клонюся
в передчуттi недовiдомих верст,
що жив, любив i не набрався скверни,
ненавистi, прокльону, каяття.
Народе мiй, до тебе я ще верну,
як в смертi обернуся до життя своïм стражденним i незлим обличчям.
Як син, тобi доземно уклонюсь i чесно гляну в чеснi твоï вiчi i в смертi з рiдним кра€м порiднюсь.
