Моменти у які буденність пасує

На порозі неба

  Яка істина може бути захована у пронизливих вітрах зимових Карпат? Тут лише холод, швидкість і сніг. І зовсім немає людей на цих сніжних вершинах. Саме тому, напевно, я тут. Шукаю істину, яку давно забула, та сенс, якого вже давно нема. Серед чистої прозорості легше. Не чути шуму міста, клику соціальних мереж та відголосків людської цивілізації. 

 Я втекла сюди, щоб подумати, а це місце змушує взагалі не думати. Просто симбіоз зі світом та суцільне умиротворення. Правду кажуть, час у горах зупиняється. Це й допомагає мені забути про власну невизначеність. 

 Вчора я була би змушена обирати, я думала що кохаю хлопця. Та, насправді, я не знаю любові. Певно мені хотілось заповнити внутрішню порожнечу. Адже я чудово будувала іллюзії й знала багато цікавих, граціозних та галантних молодих людей, яким була цікава моя персона. Я дійсно хотіла закохатись, та жоден з них не зміг виділитись у фарбах на сірому фоні, якщо ви розумієте про що я. Вони хотіли моєї уваги, а мені лиш треба задовольнити власні неземні, егоїстичні, дивні, ірреальні ідеали. Тому я тут, на цій вершині. І мені нічого не потрібно обирати. Можна годинами спокійно сидіти й філософськи дивитись униз, очима Бога. Часом, мені здається що кохання - це така дурна забавка у якій неможливо ні виграти ні програти. Це лише мелодія хаосу в пустоті, яка розкручує беззмістовні атоми й надає їм барвистого сенсу буття про який вони навіть не здогадуються. Це такий коктейль, що не подається холодним та вчасно, але який усі неодмінно хочуть спробувати. Іноді, усе так близько, що здається лише мить до неба, як усе не так. Виявляється що небо, як і раніше, високо. А поруч пусто та холодно. Так зникають самонакручені міражі. Хоча, так чи інакше все у що ми віримо і є результат останніх. 

 Холодне повітря заходить у легені, думки знижують активність і розчиняються в унісоні з природою. Який вихід? Нічого не чекати, нічого не хотіти. Відпустити усе на волю вітру сонця і неба. Адже так простіше, адже сенс у цьому однаково відсутній. Мені ж тим часом варто спускатись, тут надто холодно, надто високо і надто порожньо...