Прокинулася. Ох, як мене все болить! На годиннику 4:26. Ще навіть не світало. Ми були в мене в спальні. Роб скрутився біля мене клубочком в моїй малесенькій футболці з баранами і його рожевих нічних штанах. Ох, як згадати, що було вчора!
12 листопада, 2013 р. - Ми ідем гуляти, - Роберт світився від того, що я погодилася. А я була трішки засмучена, що мене так швидко вмовили. Але дуже швидко я про це забула, адже зі мною був він! Роб скинув піджак і сорочку, вдягнув велетенське жовте кенгуру. Я зразу ж залізла під той сведр і почала там моститися. Але він мені не дозволив там лишатися, бо я би забирала в нього всю їжу, яку він би ніс до рота. Я не заперечила проти цього вірогідного факту. Далі ішла моя черга. Ми пішли в мою спальню, де містився маленький комод - весь мій гардероб. Роб аж охнув. Діло в тому, що майже всі брендові речі, які він мені давав, мій мозок вважав розпустними, і я домовилася з місцевим секонд-хендом, що буду здавати ці речі. От і лишився маленький комодик. Роберт був у розпачі. І обіцяв мені непереливки в Тайланді. А я все ще тримала надію під серцем, що зможу викрутитися і не поїду. Оголосила, що вдягну джинси з топом і з мене вистарчить. Але Роб лише похитав головою і почав ритися в моєму комоді. Було не дуже приємно, скажу я вам, коли хлопець риється в дівчачих речах, час від часу натикаючись на трусики або лівчики. Я сиділа ззаді і вся залилася червнем на саму думку про це, коли Роб мене такою і застав. Але подумав, що я збираюся плакати, і зразу почав утішати мене, що на курорті не так вже й погано, і я, згадавши про це, реально захотіла плакати, тому побігла в ванну заспокоїтися. Присоромлена, повернулася через 5 хвилин. Роберт був в кухні і рився в мому ноуті. Я хотіла непомітно підійти і вискочити йому на спину, але на пів дорозі до своєї цілі він мене запитав: - Що за Крістен? Я зітхнула і взялася пояснювати: - Це та дівчина, яка запросила мене на виставку. Але я думаю, що вона вважає мене божевільною і запросила із жалості, бо ми зустрілися вперше тоді, коли я плакала на асфальті над купкою листочків, - я вказала на сміття, на мої твори, яких тепер не було. І знову зітхнула, - якийсь псих порвав усе, що я написала. Роберт уважно вивчав мене. Потім взяв порвані листочки і викинув в камін, який же встиг розпалити. Я почала кричати на нього. А він лише незворушно дивився на мене. Коли я вже не знала більше лайок, він підійшов, пригорнув і прошепотів: - Я не сумніваюся, що ти напишеш набагато краще. Думаю, Тайланд надихне тебе, - він подивився мені в очі, так наче хотів сказати ще щось, але враз передумав. Обернувся, підійшов до ноутбука. - Мені шкода, але ти не підеш на виставку, - при цій фразі його голос дуже змінився, став якийсь, сталевий, чи що?, - нам буде потрібно поїхати і зробити тобі візу, - Роб напівусміхнувся, - можливо, якщо я буду наглядати за тобою, ти себе не покалічеш. Я зразу зрозуміла, що це означає. - Ти залишаєшся!!!, - я кинулася йому на шию а він мене вправно підхопив. - Ні, мадам. У Вас призначена велика зустріч з моїми батьками. Сказати, що я була шокована - не сказати нічого. Батьки Роба? Ох, що вони про нас подумали! - Судячи по твому перестрашеному лицю, ти подумала про найгірше, - сказав він це з гіркою усмішкою, і додав:, - принаймі, для тебе. Я штовхнула його в бік. Мені було про це важко навіть думати. Я і Роберт - не пара. Але він вважав по іншому. Ми довго сперечалися про це, і потім дійшли згоди, що не будемо цього згадувати. Пригадую, ті вечори були по-особливому жахливі. Я не знаю, що зі мною. Не думайте, що я сліпа. Я чудово знаю, які відчуття має до мене Роб. Але я стараюся цього не помічати. Як і його неймовірну вроду, дуже тіло, яке я не раз бачила. Але ми не пара. Я сама не знаю, чому я дійшла до цього висновку. Просто так. Я не могла уявити, як мій найкращий друг цілує мене, по-особливому торкається. Це не те, що я хочу. Роберт перервав мої роздуми, уважно вивчаючи моє лице. - Але вони лише хочуть зустрітися з тобою. Адже бізнес-вумен Амелія не може знайти час для них, тому вони приїдуть до нас. Завтра. Мій батько має справу в Лондоні, і моя мама вмовила його зайти до тебе. От і зустріч. Тепер я була ще в більшому шоці. Робові батьки. Тут. Завтра. В цьому гармидері. Зі мною і Робертом. О ні! - Явб'ю тебе, Паттісоне! Чому ти мені не сказав раніше?! Ти тільки подивися на мою хату! Та яка я після цього Амелія? - Ну, якщо ми зараз не вимітемося з хати, то прийдуть прибиральниці, яких я замовив, і виметуть нас самих! О ні. Ні. Ні. Я не дозволю, щоб в моїх речах колупався хтось! Ні! Моя домівка - мої правила! Все це я сказала Робові. Та він не зважав. Сказав, що дає мені 10 хвилин сховати всі мега-секретні речі в велику чорну коробку, яку він залишив нагорі, поряд з одягом, який я мала одягнути. Я погнала в спальню. Так як і мало бути, там стояла велика чорна коробка і мій одяг. Ні, не мій. З всіх речей, що там були, моїм був один білосніжний кардиган. Авжеш. Мені дав його Роберт. Ех. Я швидко зібрала усі свої секретні блокнотики, два фотоальбоми і золоті мамині сережки. Всяке може бути. Швидко вдягнувши міні-спідницю кольору хакі, білу блузку без рукавів і з рюшами, кардиган, пару разів покрутилася перед дзеркалом. Взяла з туалетного столика парфуми, які подарував Роберт і кольє, яке теж було подарунком від нього. Швидко розчесала волосся і спустилася вниз. Там мене чекав Роб, який щось награвав на мому фортепіано, доволі симпатичний в своєму кенгуру. Ой, та що я говорю? Неперевершений.Кинувши на мене швидкий погляд, потім ненадовго зупинився на мені. Надовго. Я вже готова була вщипнути його, але він струснув головою і очуняв. Він весело виставив свою руку, я вчепилася в неї, як тарган. Ми вийшли з дому. І пішли в довгу прогулянку.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
