Розбиті серця/Broken Hearts

Розділ 5

13 листоада, 2013 р.

Поки Роб ще солодко спить, я пішла навести лад на собі і оглянути мій будинок.
Ні, не мій. Все було ідеальним. Жодної пилиночки. Легко дихається. Напевно, потрібно частіше прибирати. На мій бардак це не схоже.
В холодильнику повно всякої їжі. Не тільки піцца. Ух, різноманіття!
Вся посуда рівно складена, все чисто.
Мої вікна відчинені навстіж, і зараз мені було холодно. Тому я їх закрила і розвела багаття в каміні.
Дальше я пішла в ванну. Швидкий душ, почистила зуби і розчесалася. Волосся наполовину сухе, але я всеодно підсушила феном. А потім вирішила, що я недостатньо належалася в ліжку.
Піднявшись на другий поверх я застала все ще сплячого Роберта. Уві свін він такий милий! Я тихенько залізла до нього, стараючись не розбудити. Ух, ну я замерзла. Роб забрав усю ковдру під себе, тож щоб зігрітися, мені довелося підсунутися впритик до нього. Між нашими лицями залишилося пару сантиметрів, я почула його гарячий віддих в себе на обличчі.
Прикривши очі, згадала, як нам було весело вчора. Спочатку ми просто гуляли по вуличкам, потім пішли в шикарний ресторан, і я вже не заперечувала, коли замовляла на Робовий рахунок. Я вже ітак в Тайланд з ним їду!
Папараці ходили за нами, немов зомбі. Ох, мої очі ще досі болять від цих спалахів! На щастя, Роберт зрозумів, що я почуваюся не дуже комфортно з цілою ватагою фотграфів ззаді, тому підхопив мене на руки і побіг. Скоро ми змогли їх загубити.
Далі прибув Робовий охоронець. Це не дало жодного дискомфорту, я майже на нього не зважала. Мені здалося, що він охороняєбільше мене, ніж Роберта.
Ми гуляли, сміялися і пили коктейлі. Потім знайшли якийсь паб, де цілодобово крутили музику, і мені захотілося танцювати. Я геть-чисто забула, що я ходити нормально не можу, а тут танці. Але тоді я була з Робом, а отже мені все вилетіло з голови. Наші тіла злилися з музикою, здоровий глузд махнув рукою і подався геть, а я вилізла на стіл і почувалася такою щасливою, як ніколи в житті.
Далі пішли слабо алкогольні напої і моя пам'ять щезла.
А зараз я тут, думаю, чи залишилися таблетки від головного болю в моїй маленькій аптечці. Навряд.
Відкривши очі, зустрілася з його поглядом. Бурштин дивився на мене з цікавістю. А я на нього. Ох, так і пролежала б вічність. Шкода, що старість вкраде її в нас.
Роберт припіднявся і знову ліг, підклавши під голову руку. Тепер на губах грала пів-усмішка.
- Як голова, міс Підкори-Кожний-Стіл?
Я взяла найблищу подушку і кинула йому в лице. А ще оголосила війну. О ні, тут ж прибрано!
Та було занадто пізно. Пір'я літали в повітрі, наші крики і сміх чути за милю, а кімнату безповоротно можна назвати смітником або заводом птахофабрики.
Мене вистарчило на дві хвилини. Дальше все помутніло в очах, мене злапав Роберт і я відключилася.