Голос міста

4. Зашифровані спогади

Чим світліше місто, тим темніша у нього тінь.

Арлет озирнулась: Дев не йшов за нею. Вона встигла відійти достатньо далеко.
Її план був простим - піти і дізнатись все самій. Арлет повернулась до свого правила: бути самій по собі. Деву вона вже мало довіряла, вона слухалась лише своїх відчуттів і бажань, і тепер вона точно знала одне: місто манило її. Манило так, як синьоока сирена заворожує моряків: без права на вибір.

Спогади, спогади, спогади...
Вона не одразу збагнула, що це саме вони. Арлет ніби вперше в житті переглядала старі фотографії, одразу не розуміючи, що та маленька людина - це вона. Дівчина хапала картинки з повітря, ніби місто оточувала якась нікому незрозуміла аура.

Мабуть, все саме так і було.

Спочатку вона бачила людей: вони поволі окреслювались в голові конкретними образами, підкресленими іменами.
Випадкові знайомі, родичі знайомих, ніяких рідних або друзів і ніякої послідовності чи зв'язності між цими людьми й окремими подіями.
Арлет заходила все далі: місто пускало її в свої лещата, оточуючи незнайомими світлими вулицями, як хижак заманює здобич у пастку. Поволі, крок за кроком, дівчина почала сумніватись: чи правильно це все?
Але думки перестали слухатись її як раніше. Вони ставали надто повільними і кволими, а всю підсвідомість і, загалом, свідомість, полонили живі фотографії.
Арлет почала втрачати зв'язок з реальністю, не розуміючи, де спогад, а де - світ зараз. В голові гуділо, наче там поселився вулик бджіл. Дівчина зупинилась. Перед нею вулиця бігла вперед і перетворювалась на Т-подібне перехрестя. Арлет змушувала себе сконцетруватись хоча б на чомусь.
Автомобілі проносились повз, подібно до її думок.

Не заплющуй очей, - щось вперто говорило їй.

Тільки не заплющуй очей!

Арлет схопилась за голову. Вихор думок не зупинявся і тільки ставав щільнішим, а вона вже навіть перестала розуміти ті картинки, які колись щось залишили в її пам'яті, а зараз проривались назовні, розриваючи зсередини її свідомість.
Перед очима почали пропливати чорні плями, і Арлет, перш ніж впасти кудись у темряву, почула чотири удари власного серця.

Стук. Стук. Стук.
Стук.

***
- Дихай, - почула вона тихий голос десь поряд. Вона хотіла піддатись, але зрозуміла, що не може. Наче відучилась це робити: груди сковувало, ніби хтось замкнув їх на ланцюг.
- Ти чуєш мене? Спробуй зробити ковток повітря. Тоді ти зможеш отямитись.
Арлет тягнулась за голосом, ніби за смужкою світла у темряві: вона ж знала його!
Голову прорізав пекучий біль, але дівчина встигла зловити першу рятівну думку: "Девід"!
Арлет широко розплющила очі і вдихнула на повні груди повітря.
Дев сидів перед нею на колінах і тримав її за плечі.
- Арлет! - майже прокричав хлопець. - Подивися на мене!
Дівчина судомо дихала і пробувала сфокусувати погляд: перед очима все пливло.
- Летті, - м'якіше покликав хлопець.
Дівчина повільно повернулась до нього головою і зустрілась з ним поглядом.
- Спробуй стиснути руку в кулак.
Арлет опустила погляд на власні пальці. Рука не одразу почала слухатись, Арлет закрила очі і віддала всю силу на те, щоб стиснути пальці. Тепер вийшло майже одразу.
Дівчина підняла погляд на хлопця і нарешті відчула, що може нормально дихати. Груди більше не сковувало, лише трохи боліло, коли вона робила надто глибокий вдих.
- Ти втекла... Думала, що найрозумніша? - погляд Дева змінився з м'якого на суворий.
Арлет не відповіла. Все її тіло ломило, а говорити було важко. Але, здавалось, хлопець навіть не чекав від неї відповіді.
- Що, воно того було варте? Зараз багато пам'ятаєш?
Арлет почала згадувати все, що бачила там, коли пішла у місто, але спогади лишитись тільки перші: ті, які з'явились з самого початку, без того хаосу і головного болю. Все інше зникло, ніби його ніколи не було.
Дев усміхнувся, коли побачив розгублене обличчя Арлет. Але його усмішка швидко згасла: так швидко, що дівчина подумала, чи не здалось їй.
- Спробуй підвестися.
Він взяв її за руки і допоміг встати. Арлет піднялась і побачила, що вони сиділи біля річки, під вербою, а того міста зовсім не було видно.
Вона хотіла запитати, де вони, або як сюди потрапили, або хоча б як він знайшов її, але з її губ зірвались зовсім інші слова:
- Що зі мною?
Дев не відповів. Він відпустив її руку, і дівчина вхопилась за стовбур верби для підтримки.