Голос міста

12. Остання відповідь

Коли птахи вертаються з подорожі, саме міста виліковують їм крила.

Вони сиділи біля кар'єру, звісивши ноги у прірву, і розмовляли.

- Ти не думав, що було б, якби ми знали все з самого початку?
- Я про це думаю увесь час, й іноді мені стає соромно.
Арлет нахмурила брови.
- Соромно? Чому?
- Просто тоді, коли ми думали, що не знаємо один одного, я тобі довірився більше, ніж в дитинстві, - опустив очі Дев. - Розказав, що мрію бути архітектором. Розказав, що когось любив...
Арлет торкнулась його куртки і хлопець знову підняв на неї очі.
- Але ж ти довірився мені. Неважливо, ким я була в минулому, чи ким була до відновлення спогадів - це ж все одно я, хіба ні? - усміхнулась Арлет.
Дев усміхнувся у відповідь.

К

ар'єр внизу здавався тепер значно глибшим, ніж раніше. Вони це відчували. Спогади боляче вдарялись об думки, але тепер вони не мали такої значної ваги, як раніше.

- Я постійно думаю... - почала Арлет. - Я постійно думаю, що багато чого стало на місця тоді, коли повернулися спогади...
Дев кивнув і продовжив:
- Але...
- Але я досі не знаю, чому я тут. Навіщо це все? Що вартує це примарне життя? Яке воно жалюгідне у порівнянні зі справжнім! Чому? Просто - чому?

Арлет зустрілася поглядом із Девом, і хлопець довго дивився на неї, ніби вивчав її думки.
- Ти так і не зрозуміла?
Арлет похитала головою і з надією глянула на друга.
- Скажи мені...
- Гаразд, - погодився Девід, та здавалося, що він був думками далеко звідси. - Але спочатку покажи мені своє місто.
Арлет здивовано підняла брови.
- Покажи мені центр, і я тобі розповім усе, що знаю сам.

Арлет погодилась, і щось всередині завмерло у передчутті: вона не помилилась! Відповідь на її останнє питання була весь час у Девіда. Потрібно лише кілька кроків - і вона дізнається...

Вони відійшли від кар'єра, і тоді, коли він мав зникнути з поля зору назовсім, як у змові, обернулись, аби востаннє подивитись на це місце. Вони не знали, чи повернуться сюди іще коли-небудь, але знали, що цей кар'єр буде постійно нагадувати про себе.
Він став кінцем і початком. Він забрав їхнє минуле і дав їм сьогодні. Сьогодні, яке стане або кошмаром, або змінить життя у зовсім іншому напрямку...

Пагорби зникли, перед очима вигулькнули дороги. Їм було потрібно довго йти, і Девід це знав, тому постійно озирався у пошуках транспорту.