Більше ніж ти думаєш...

Частина 4

Джордж чекав мене на своєму авто, і тоді ми рушили. Без жодного слова з мого боку. Проте він, своїм уже набридлим мені голоском, зводив компліменти яких ще цей світ не чув. Усе скінчилося лише тоді коли ми зупинилися. І він замовк. А я з захопленням захотіла щось вигукнути. Усі були просто в захваті від того будинку, його краси і від запальної музики.
Коли ми зайшли, до моєї голови відразу закралася думка що цей будинок наче із казки, тому варто було одягти щось елегантне, на зразок вечірньої сукні, а не джинси і футболку з написом "Просто зроби це".
Мої думки перервав голос Джуді, яка бігла до мене. Джей - Джея поруч не було. Проте я побачила його біля натовпу що зібрався біля столу з закусками і напоями.
- Це правда?!- запитала мене Джуді коли ми вийшли на вулицю. Вона говорила ледве не розлюченим тоном.
- Що правда?
- Що він збирається переспати з тобою сьогодні.
- Хто, чорт забирай, що ти верзеш?- я була шокована її словами.
- Джей - Джей. І не кажи що ти нічого не знаєш. Чому ти не сказала мені? Я ж твоя подруга? - ах значить він!
- Якого дідька ти вирішила що я спатиму з нам?
- Він сам сказав, казав що ти запропонувала.
Ну все, це вже остання крапля.
- Я змушу його зжерти ці слова. - я сказала це тихо, але з не меншою люттю, ніж якби кричала.
- Що, то це не правда?!- волала до мене Джуді коли я швидко рушила до дверей.
Вечірка була в самому розпалі. Виявилось що за час нашої з Джуді відсутності перед гостями з'явилася людина що все це влаштувала. З захоплених вигуків хлопців було зрозуміло що це дівчина. Звали її Джоанна Крістофер. Вона танцювала на підвищенні де знаходилась музична апаратура. Навколо неї весь час кружляли хлопці. Ось хто вона, та відлюдниця. А вона не така сором'язлива як я думала.
Джей - Джея я знайшла як не дивно, біля столу з закусками.
Коли уже хотіла схопити його руками за комір куртки, він повернувся до мене лицем, нап'яливши дурнувату усмішку.
- Я чекав на тебе. Де ти була?- він був напідпитку. Воно і не дивно. Пунш в склянці яку він тимав виявився досить алкогольним. Мене від одного запаху просто вивертало.
Я промовчала і потягла його по сходах на другий поверх. Звісно, у тій метушні і на першому нас ніхто не почув би, але я хотіла чітко почути його відповідь, ну наскільки це можливо в його стані. Ми стояли на коридорі і він досі усміхався.
- Якого біса ти наговорив усім тієї маячні?!
- Якої ще маячні?- він говорив так невимушено, п'яно і весело, що хотілось його вдарити.
- Про те що я погодилась з тобою переспати!- ось - ось і терпець мій урветься, і я завдам йому тілесних пошкоджень.
- А ти хіба не проти?- він був настільки спокійний, аж дивно.
- Що ти таке верзеш, сучий сину?! Та ніколи в житті, за будь-які багатства світу, я не погодилася б на це! - я була така розлючена, як ніколи раніше.
- Ну вибачай, це ж просто слова. - його спокій мене дратував.
- Знаєш, нам варто більше ніколи не зустрічатись. Я люблю хлопців які мовчать. А це точно не про тебе. І навіть не підходь до мене! - я побігла вниз сходами, а він щось бурмотів мені у слід. Коли я вийшла з будинку, уже забула як виглядало його обличчя.

Жахливий вечір.
Ненавиджу вечірки.