Кохання, дружба, зрада, війна - все це навалилося на хрупкі плечі дикої відьми Емілі Норстон. Чи витримає вона всі випробування долі? Давайте спостерігати за її пригодами разом.
Мене звати Емілі Норстон. Мені 15. Живу я з татом Ніком в гущавині лісу на канадському кордоні. Моя мама, Ізабель, померла в день мого народження. Тато в мене досить відлюдкуватий, тому всьому навчав мене сам. В школу я ніколи не ходила. І навіть жодної людини, крім нього, не бачила. Давайте я трохи рлзкажу про свої хобі. І так: я люблю співати, танцювати, читати, малювати... Нічого надзвичайного. Крім одного. Я вмію говорити з тваринами, рослинами... З лісом. Так, це дивно. Але я звикла. Як я виглядаю? Дуже просто. Я русява дівчина із зеленими, наче трава, очима. Фігура в мене ніби не погана, але через мій мішкуватий одяг, який я доношую за батьком, її зовсім не видно. Так ось. Завтра 1 вересня. І вгадайте що? Тато нарешті вирішив віддати мене до школи! І я побачу людей!!! Вечір. Я сиджу на ґанку і мрію про завтра. -Доню, я повернувся!- на нашу галявину з лісу вийшов тато. -Таточку! Ти повернувся! Як там у лісі?- я кинулася йому на шию. -Та все добре. Визволив декількох зайців з капканів й вилікував березу. А вечеря готова? -Звичайно. Все, як ти любиш – картопля в мундирі, біфштекс і салат. Пішли до хати. Ми зайшли в дім. Батько сів за стіл і вже через п'ять хвилин від вечері лишилися лише тарілки. -Дякую. Все, як завжди, смачно. А в мене для тебе сюрприз. -Який? -Пішли покажу. Тільки закрий очі. Я послухалася і тато повів мене у ліс -Тадам!- тато відкрив мені очі і я заверещала від радості. На моїй улюбленій галявині стояв невеличкий дерев'яний будиночок.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
-Це мені?- я не вірила своїм очам. -Зайди в середину,- батько таємниче посміхнувся. Я ровільно зазаирнула до МОГО будинку. Зсередини він був у фіолетових тонах.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Все було так... Гарно. Я вже збиралася виходити на вулицю, як помітила маленькі дверцята. Я обережно відчинила їх та зайшла до... Гардеробної!
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Вона була вщент заповнена обягом, взуттям, прикрасами... -Це мамине,- позаду мене стояв тато. Я підійшла до нього і міцно обійняла. -Дякую. -Це тобі на 1 вересня і до Дня Народження,- батько аж сяяв від щастя,- Ну добре, лягай. Завтра важливий день. Я прийняла душ у шикарнфй ванній кімнаті й лягла в своє м'якеньке ліжечко.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Проте, я ще довго не могла заснути. Задрімала я аж о третій ночі.
