Кохання, дружба, зрада, війна - все це навалилося на хрупкі плечі дикої відьми Емілі Норстон. Чи витримає вона всі випробування долі? Давайте спостерігати за її пригодами разом.
Я прокинулася із співом мого улюбленого жайворонка, який назвав себе Жаном: -Емілі, вставай! Тебе чекає нове життя. Він то ПРОСПІВАВ. У Жана доволі дивна манера видобування звуку. -Привіт, Жане, вже біжу. Дякую, що розбудив. -Про-о-о-ошу,- іноді мене так дістає його спів, що хочеться придушити птаха подушкою. Я прийняла душ і зайшла в гардеробну. Я довго вагалася з вибором одягу в свій перший день в реальному житті. Я зупинила свій вибір на темно-фіолетовому платті до колін без рукавів з тоненьким чорним пояском. Ззаду воно було з чорного щільного мережива, яке спускалося шлейфом майже до гомілок. До плаття я взула чорні лодочки. Порившись у маминих прикрасах, я помітила неймовірну підвіску. Це був хвост лисиці, зроблений з аметисту і бісеру.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я обережно доторкнулася до неї. Раптом підвіска засвітилася з вражаючею силою. Я здивовано замружилася, та коли знов відкрила очі, таємничого світіння не було. Може, мені здалося?.. Я вже майже вийшла з лісу. Лишилось лише проминути озеро. Але я було б не я, якби від нервів не заплуталася в своїх ногах... Коротше, я полетіла у воду. На щастя, озеро було чистим. Я збиралася випливати на поверхню, як підвіска знову засвітилася й потягнула мене на дно. Я намагалася супротивитися, але медальйон виявився сильнішим. В очах почало темніти... Раптом хтось витягнув мене на поверхню. Я закашлялася і відкрила очі. Мене хтось штовхав до берега. Незабаром я відчула під ногами дно. Я вийшла на похилий спуск до озера і знесилено впала на траву. -Ей, ти як?- до мене звернувся мелодійний хлопчачий голос. Я підняоа голову і побачила високого стрункого повністю мокрого брюнета з очима кольору... Навіть не знаю. Хоча ні. Він віддалено нагадує топаз. Одягений він був у чорні джинси і білу футболку, через яку тепер просвічувався ідеальний торс. Неподалік лежала чорна шкіряна куртка.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
-Ау! Земля викликає утопленицю!- хлопець пощьолкав пальцями перед моїм обличчям,- Невже я на стільки гарний, що ти закохалася в мене з першого погляду? -В зарозумілих ідіотів я не маю звички закохуватися,- я нагло посміхнулася,- Але дякую, що врятував. -Ну не міг же я пройти повз. До речі, я Ден. -А я Емілі. Приємно познайомитися. -Ти, напевно, в найблищу школу йшла? -Ага. -То пішли разом. Заодне й висохнемо. -Пішли.
