Кохання на замовлення

Знову?!

Віолеті спогади про Вампіра просто не давали спокійно жити. Вона навіть працювати нормально не могла. Увесь час дивилася у вікно і ніби копіювала його поведінку. Нею був незадоволений бос і інші робітники через неї часто не встигали вчасно закінчити роботу, бо безпосередньо залежали від Віолети.  Але здавалося Вампіра це не обходило, він продовжував нахабно лізти їй в голову. І що ж це за мара?! Вона ненавиділа його і водночас вона бажала його. Бажала всі своїм єством. Але ж вона навіть уявлення не мала ні де він, ні що з ним .
Ну навіщо він знову руйнує її життя?! Вона ледве вибралася із попереднього ярма, а тепер на неї одягають ще одне? Вона ненавидить себе за те, що дозволяє таке з собою робити, але не знає як цьому опиратися.
А чи має вона взагалі право так казати? Він же не тут, він же не приходив до неї... А яка різниця?! Це ж про нього спогади не дають їй жити. Це всеодно він у всьому винен! Він! Він! Він!
Мабуть близько тижня Віолета відганяла думки про нього від себе і їй вдалося. Вона вже цілий день про нього не думала. Вона могла працювати, їсти і зі спокійною душею вкінці дня лягла спати.
...
Про матір Вампіра знали всі. Вона була директоркою школи і заразом вчитилем фізики. Вона була бойовою жінкою. Як то кажуть, старого виховання. В неї на уроках ніколи не буває нудно. І Віолета як на зло відвідувала ці уроки. Кілька років тому вона перейшла з класу в інший клас і це ж треба було їй потрапити саме в клас до Вампіра, хоча її лише ощасливило це відкриття. Але вже під кінець восьмого класу дівчата почали її звинувачувати в тому, що вона підлизується до вчительки, щоб стати ближче до Вампіра, особливо страждала вона від цього вже після інциденту з Вікою. Але ж вона навіть не думала про таке і одного разу нічого не підозрюючи пофарбувала волосся.
...
Коли Віолета прокинулася, з холодним потом на обличчі, була ще ніч. Знову?! Знову ці сни. Скоро вона зрозуміла, що ще зовсім не пора вставати і відкинулася назад, на подушки...