Чесно кажучи тортик у Вілетиному розумінні був трохи не таким, який приніс її принц. Замість маленького і компактного він був велетенським і доволі незручним. Цей торт не вміщався йому в руки.
-оце так тортик...
-ну тож не кексик і не грісіні... Доречі, ти любиш грісіні?
-ніколи раніше некуштувала, чесно кажучи...
-а куховарити любиш?
-так, обожнюю, і це не сарказм!
-можемо самі приготувати. Якщо ти звісно не проти.
-я за!
-чудово. - він посміхнувся, його очі почали сяяти, як вона раніше не помітила цього червоного світла в його очах...
-а ти схожий на вампіра...
-тепер вже ні!
-що?
-💨💢
-щось не так?
-ні, все о'к.
Дорогою додому вони їхали мовчки. Після дощу весело то з'являлася то зникала величезна веселка. Літали метелики і бджоли. Було трохи душно, але терпілося. Хотілося спати, або співати народні пісні. Звичайно, бажання зовсім не пов'язані, але стани одинакові.
Коли доїхали додому стало трохи краще. Прохолодний вітерець несміливо завітав через вікно до кімнати. Десь за дверима засвистів чайник і Віолета вийшла заварити чаю... Вечір видавався романтичним. Темно, і лише свічки горять у кімнаті. Раптом запала незвичайна тиша і Віолета як на зло згадала просвої пвдліткові роки і захотіла продовжити розмову.
-чому ти не розповів мені вранці те що тебе тривожило?
-навіщо?
-просто.
-хм...
-мене в школі взагалі ніхто не любив, але я ж розповідаю тобі, от і ти мені розкажи.
-і що ти хочеш почути? що колись я навчався в школі, моя мама працювала в ній директоркою, а мене колись називали вампіром...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Кохання на замовлення
Roman d'amourВони... Їхні дороги розійшлися, і вони опинилися в різних світах. Вона... Давно вже не думала про нього... Він... Давно шукав її... Вона... Вона думає, що ненавидить його... Він... Змирився... Вона... Її мучать сни про нього... Він... Знайшов її...
