Кохання на замовлення

Стосик фотографій

І Віолетин світ буквально поплив. У голові почало паморочитися, а він все говорив
-що я любив одну дівчину, а потім так безглуздо втратив? Що досі прокидаюся з її ім'ям на вустах і в пам'ті, коли дивлюся на тебе в мене з'являється інша Віолета, беззахисна, безрозсудна і вірна до труни. Я досі кожного ранку питаю себе чому вона зникла,чому не пішла зі мною.
-а як можна було з тобою піти, коли ти так бездушно брехав мені, і зараз брешеш. Я бачила, що ти дарував дарунки тій дівчині, з паралельного класу, бачила як ви обіймалися і ти проводив її додому. Що мені було робити? Я не хотіла тобі заважати. Мені було боляче, бо ти мене зрадив, і я не хотіла тебе бачити.
-якщо це був жарт, то він не смішний.
-не віриш? Тоді поглянь... - вона кинула йому стосик фотографій, які ще вчора вийняла з шухлядки, щоб викинути. Там були вона і Вампір. Вони усміхалися. Їм було добре... а що тепер? Тепер розбиті серця і мертві душі. Тепер пустота і холод. Тепер біль і розпач. Тепер любов і ненависть...
-невже, невже ти? Невже я знайшов тебе?
-ні, ти мене втратив...
-чому?
-ти думав я сліпа? А я мала очі, я чула ваші розмови і світ падав. Я вмирала, бо ти мене не кохав, ти  брехав мені так красиво, а сам?
Як ти міг, я ж тобі вірила. А ти з мене знущався...
-як ти не розумієш? Я кохав тебе тоді і кохаю зараз. Моя любов не зникала, моя пристрасть не знижувалася. Якби ти лише знала, що я відчуваю до тебе...
-І що ж ти відчуваєш?
-ось це... - він прижав обома руками її до себе і поцілував.
Як тільки Віолета змогла вирватися з його міцних кайданів, її рука розмахнулася і вдарила його так, що слід від її руки лишився в нього на щоці. На хвилину запала тиша, Віолета здивованими, повними сліз очима дивилася нанього...