W: Між двох світів

Хто небудь, зупинить (ні) Даню.

З посмішкою на обличчі я вляглась на ліжко Дані. Хоча, як сказати Дані. Я вляглась на лікарняне ліжко. За останню добу я ой як виснажилась, так і хотілось просто про все забути та заснути. Тепленьке ліжечко нагадало про дім, за яким я вже встигла скучити. Так, я сумую за ним, дуже.
Я вже майже заснула, як відчула чийсь погляд на собі. Звичайно, це був Даня. Коли я відкрила свої очі, то побачила, що він про щось задумався. Останнім часом він дуже часто згадував про своїх батьків. Можливо, він за ними сумує. Вже вкотре перед мною стояв не власник відомої корпорації, не герой коміксу, не засновник найпопулярнішого каналу «w». Перед мною стояв той хлопчина, який втратив колись усю надію і тепер її віднайшов. Невже він такий самотній? Так і хочеться йому чимось допомогти.
-Даня, я знаю!
-Що?-він аж підскочив з несподіванки- що знаєш?-здається,він нічого не розумів.
-Я знаю, як знайти справжнього злочинця!-впевнено промовила я.
-???-він все ж нічого не розумів.
-Слухай.-і тут я почала свою розмову.
   Тоді, як ти мене сюди затягнув, я переглядала останній випуск татового коміксу. Там я бачила якогось чоловіка. Я не можу обіцяти, що це він-головний злодій у цьому світі, але він з ним точно якось зв'язаний.І завтра ми можемо його знайти, правда я не впевнена, що ти мені повіриш.
Він був у якомусь кафе, на годиннику була рівно одинадцята година вечора, а за дверима... там було два місяці(?)
Я впевнена, що я бачила два(!) Місяці.
Не знаю як це пояснити, але це вже заціпка, хоч якась.
І, так, він там зустрічався з (ім'я людини).
Коли я розказувала йому всю історфю, то він уважно слухав, а коли вимовила ім'я, то він був, м'яко кажучи в шоці. Чого-чого, а цього він не очікував почути.
-Добре, що ти не довіряв усім. Завтра йдем на розвідку. Ти не знаєш, де тут може бути два місяці?
-Хмм...точно!-вж скрикнув Даня, але не голосно, адже рана ще боліла- у нас є театр «Ніч».
-І що?-я не розуміда, до чого він веде.
-А то, що на його вивісці-великий місяць. Якщо ти й бачила їх два, то тільки там.
Завтра повний місяць. Він ж був повний у коміксі?-я кивнула головою-отже, завтра у нас є цікаві плани, нічого не заплановуй)
-Ок, не забудь попередити Сема і Лію.
-Навіщо, ти ж сама каза...
-Так треба-перебила його я.
   Ми ще довго обговорювали «план», якщо його можна так назвати.
Коли ми вдосталь наговорилися і втома взяла своє, то двоє заснули в заключних обіймах. Так солодко я вже давно не спала...

*****

Ранок:
Дежавю? Знову наді мною Висить у повітрі Даня, а у повітрі витає якась романтична музика. Сон?. Я ущипнула себе. Ні. Боляче.
Тільки було щось таке, чого не було вчора, що це? Не було тієї напруги між нами, яка так довго зростала. Замість неї Даня поцілував мене в лоб, від чого я остаточно прокинулася. Але на цьому все не закінчилось. Він почав цілувати мої губи, плавно перейшов на шию. Ці поцілунки уже не були такими ніжними, як той вчорашній, вони були більш жадними і більш властними. Впевнюючими та серйозними. Такого я ще ніколи не відчувала.Було трішки боляче, але я жадала цієї болі. Це підтверджував мій тихенький стогін, який, зається, подобався йому. Від задоволення я прикусила губу. Руки Дані опинились на моїй талії і незабаром притисли мене до нього.
Ще один жаданий поцілунок і його рука опинилась під футболкою, викликаючи стадо мурашок по спині.
Я сіпнулась, і Даня зразу ж відскочив від мене.
Хлопець з хворим блиском у очах дивився на мене і в його очах читалися страх, страх та...вогонь?
-Наступного разу-з придихом почав він- зупиняй мене сама, а то я можу не втриматись.
Моє серце шалено колотилося, коли я сказала:
Я ж не дитина, мені ж за 18, доречі далеко. Я ж лікар, а там освіту довго здобувають.
-Ти повнолітня?-з подивом запитав Даня.
-Аякже, мені 23.-все ж таки приємно, що виглядаю так молодо.
Синьоокий впився в мої губи і продовжив почате....