W: Між двох світів

XYZ

Бувають миті... а бувають і немиті. Мінутка юмору.
Бувають миті, коли ти задумуєшся: „а чи добре я роблю? А чи не спішу я? А чи так все повинно бути?"
Я давно не думав про такі речі, чесно кажучи, я про них, напевне, взагалі не думав. Але... на кожне «але» є своє «але»!
Ця дівчина, попри її вік я не можу назвати її жінкою. Отож, ця дівчина.. вона, саме вона змусила мене задуматись про ці три, здавалося би на перший погляд, прості питання. Ніхто інший, а саме вона.
-Зачекай - я дивився на неї своїми синіми очима, повними страху. -Можливо... давай нікуди не спішити.
Я поцілував її в губи та збирався відійти від неї, та це було сильніше мене. Я просто лежав на ліжку і спостерігав за Хайлі. За тим, як мило вона виглядає, лежачи на моїй руці, як великими круглими очима дивиться на мене. Чого вона нічого не відповідає? Можливо, сама зі мною згідна. Я не боявся її. Я боявся, що так неочікувано вона може щезнути, як і появилась тут. Я боявся її втратити
Тоді я не знав, що цей вчорашній поцілунок був для неї першим за довгий час. За той час, відколи... відколи її безсовісно використали.
Мало хто знає про те, що вона ледь не покінчила життя самогубством. Вже не говорячи про її психічний стан.
Цього не знав і я...
Поки сама Хайлі мені не розказала.
Ось чому Сем, зайшовши в палату і побачивши її, що плаче у мене на колінах, зразу ж вийшов.
Навіть не хочу виписуватись з цієї лікарні, а, тим паче, з цієї палати. Таки багато спогадів з цим ліжком.
-Кхи-кхи - Сем все ж таки стояв біля дверей- ти виписуватися то думаєш?
-Т-так...
-То збирай речі, ти ж не підеш ось так.
І точно на мені був лікарняний одяг, який змусила мене надіти Хайлі.«Бо не треба вимахуватись у лікарні, а робити як всі»
-Я допоможу- Хайлі мило дивиться в очі з ще милішою посмішкою.
-Як?- вона надула губки.
-Не посміхайся так мило.
-Чому?
-Ці метелики... в моєму животі. Брр. Моя мілашка.
-Хайлі, у мене для тебе є інша робота- посерйознішав я- ти повинна піти з Лією  купити собі щось. Ну... для вечора. Ти ж не підеш у цьому?- вона подивилась на свій лікарняний халат, у якому ще потрапила сюди.
- Ти й справді маєш рацію. То де Лія?
-На вулиці, біля машини- втрутився Сем.
Прощаючись зі мною повітряним поцілунком, Хайлі пішла до Семової сестри, якщо можна було так назвати зовсім чужу для мене людину.
*****
Будинок Дані
*****
-Хайлі? Ти так скоро повернулася?
-Звичайно, я ж переживала, як ти тут без мене.- я й справді не міг би без неї, як я досі так жив, не будучи з нею.
-Я кохаю Тебе, Хайлінко. Ти собі не уявляєш, як я сумував за тобою весь цей час.
-Дань, ми ж бачились всього дві години.
-Еууу. От  вмієш ти все зіпсути.
Я підійшов поближче до неї, обняв з-заді, відчув її легке дихання і  стало так затишно...
Наступні кілька годин ми обговорювали план дій.
-І пам'ятайте, "X Y Z" ось повідомлення, яке повинні надіслати всім, у разі небезпеки.
- А чому саме ці букви?
-Це останні букви алфавіту, вони означають безвихідь.
Я з Хайліною й не уявляли собі, як вони нам знадобляться, ці три букви...