Гості з Андервуда

2

Кеті та її супутник гнали вздовж вулиць і дивились на розруху, яка коїться в місті. Схоже монстри вже розповзлися по цілому місту. Потрібно було думати, що робити далі. Після ще одного повороту Кеті помітила, що мотоцикл почав збавляти хід. Попереду показалася заправка. Хлопець зупинився біля неї і, вимкнувши двигун, зняв шлем.
- Схоже ці штуки розповзлись по усьому місту. Нам потрібно їхати звідси.
Його голос і зовнішність були досить знайомими, але згадати його Кеті не могла, та й зараз не найкращий час для знайомств.
- Але куди ми поїдемо? - запитала дівчина.
- Якнайдалі звідси. Я зараз заправлю повний бак, щоб нам вистачило пального, щоб дістатися до сусіднього міста, а ти піди всередину і набери в свою сумку їжі та води в дорогу, - сказав хлопець, вказуючи на шкільну сумку Кеті.
- Гаразд, - відповіла Кеті.
Дівчина вбігла всередину приміщення і почала викидати з сумки усі речі на підлогу, після чого взялась скидати в неї усе що було на прилавках. Продавця ніде поблизу не спостерігалося, та й хіба він не зрозуміє дивлячись на те що відбувається, що ніхто не буде вичитувати це з його зарплатні. В кутку магазину висів невеличкий плазмовий телевізор. На екрані показували кадри з вертольоту, що літав над містом. Кеті глянула у вікно і побачила світло, яке пересувалося над містом. На задньому плані було чути голос журналіста, який зі всіх сил намагався перекричати шум гвинтів:
''Ситуація в місті критична. На кожній вулиці розруха. Держава оголосила критичний стан. Через декілька хвилин сюди прибудуть війська. Місто буде взяте під карантин, до тих пір, доки загроза не зникне повністю. На даний момент на усій території міста чуються вибухи та крики людей.''
Після останніх слів камера почала знімати місто крупним планом. Де-не-де на вулицях виднілися силуети страшних тварюк. Увагу Кеті привернув один будинок. На його даху стояв силует людини, але звичайним він не здавався. Очі чоловіка блимнули червоним і наступної секунди в корпус вертольоту вчепилася одна з тварюк, яка, схоже, стрибнула з якогось даху. Монстр звів свою величезну лапу і вдарив по гвинтам від чого корпус гвинтокрила почало крутити і врешті картинка помінялася на напис ''немає сигналу''. Кеті почала ще швидше згрібати все в сумку, доки не почула дивний шум збоку. Вона перевела свій погляд на іншу частину магазину. За одним з прилавків ховалася маленька дівчинка одягнена в білу сукню. Кеті бачила тільки половину її обличчя, але навіть так можна було побачити її червоні від сліз очі. Дівчинка різко заховалася за прилавок і Кеті обережно почала рухатися до неї.
- З тобою все добре? Де твої батьки? - промовляла Кеті в бік де, на її думку, ховалася дівчинка.
Кеті заглянула за стелаж де раніше стояла дівчинка і побачила інший прилавок. З одного його боку стояла та сама дівчинка, так само виглядаючи на половинку, а з іншого боку стояла інша дівчинка. Обидві були дуже схожа одне на одну і кеті подумала, що це близнята, які втікаючи від монстра вирішили сховатись тут.
- Спокійно. Я не буду робити вам боляче. Ходімо зі мною. Я відведу вас в безпечне місце.
Дівчатка сховалися за стелажем і Кеті пішла до них. Коли вона обійшла полиці, то втратила здатність рухатися від тієї картини, яку вона побачила. В декількох метрах від неї стояли дві дівчинки і тримались за руки, але кожна з них мала тільки половину обличчя. Одна дівчинка мала тільки праву частинку, а інша ліву. Інші частинки обличь з'єднували дівчат чимось схожим на пластилін, але... живий. Здавалося ніби раніше це була одна голова, зроблена з пластиліну, але хтось просто розтягнув дві половинки обличчя і приліпив на кінцях того що утворилося два маленьких тіла. Відросток, який з'єднував голови дівчат почав рухатися і їхні голови поступово наближалися одна до одної, доки, врешті решт, не з'єдналися в одну, але від неї виходили два маленьких тіла. Після цього нижня частина, тепер вже одного тіла, також почала деформуватися. Маленькі відростки схожі на той, що з'єднував голову почав сплітати тіла в одне і воно набуло набагато більшого розміру. Нарешті метаморфози закінчилися і перед досі нерухомою Кеті постало величезне тіло, схоже на тіло усіх тих монстрів, але зверху було миле дитяче личко з якого не сходила посмішка. Монстр почав наближатися до дівчина, а та поступово відходила назад, доки не намацала стіну позаду. Кеті опустилася на підлогу і заплющила очі, з яких струмочками текли сльози, щоб не бачити того, що буде відбуватися далі. Раптом на обличчя дівчини бризнуло щось тепле та рідке. Кеті розплющила очі і побачила, що тіло монстра наскрізь пробило щось дуже гостре. ''Невже це той хлопець прийшов мене врятувати?''. На обличчі Кеті з'явилася посмішка, яка зникла одразу після того, як дівчина повернула голову в бік виходу з магазину. Біля мотоцикла лежало тіло хлопця, а трішки далі його голова. В пам'яті дівчини виринули картинки з минулого. ''Це ж він тоді зупинив мене на подвір'ї коледжу, щоб запропонувати зустрічатися. Ден. Так він тоді представився''. Кеті повернула голову назад в бік монстра. Тіло тварюки почало повільно підійматися над підлогою і різко відлетіло вбік, збиваючи на шляху усі стелажі магазину, і вилетіло через скляні вхідні двері, залишивши величезну дірку. Тепер перед Кеті стояла давно знайома фігура.
- Привіт, Кеті. Давно не бачились. Знаєш, ніжки досі болять. Той дзвін був важким. Я ледве з-під нього вибралась. Ну тепер в нас достатньо часу на розмову і нам ніхто не завадить...