Гості з Андервуда

5

-Тікай звідси, – прошепотіла Арахна.

-Що? – перепитала Кеті не відриваючи очей від чоловіка в обладунках.

-Тікай! – пронизливий крик пронісся порожніми вулицями.

  Кеті не розуміючи що відбувається вирішила виконати наказ Арахни і що є сил побігла до найближчих дверей які тільки побачила. Дівчина забігла до гігантського торгового центру і продовжувала нестися крізь просторі зали доки зовсім не вибилась з сил.

  Величезні кімнати освітлювалися місяцем через скляний дах, який вже потріскався, а подекуди й зовсім відколовся і перетворився в дрібний порошок розкиданий по підлозі. Попри хаос, що відбувався на вулиці, всередині торгового центру була повна тиша.

  Кеті рухалася паралельно вітринам магазинів важко дихаючи після бігу. Вона зупинилася біля однієї з вітрин і сперлася на скло щоб перевести дихання. Раптом вона відчула на собі чийсь важкий погляд. Кеті різко повернула голову, але не побачила нікого окрім манекенів, що позували на вітринах. Дівчина вирішила не затримуватися тут довго і продовжила йти вперед. З кожним кроком відчуття що за нею хтось стежить зростало. Кеті все частіше почала озиратися назад, не знаючи що вона хоче там побачити. Десь поряд почувся дивний шурхіт і Кеті, повернувши голову, вловила маленьких рух за вітринами магазинів.

-Хто тут? – промовила дівчина в темряву.

  Після цих слів дивне відчуття змусило кеті повернути голову в інший бік, і вона побачила що усі манекени за вітриною навпроти дивляться на неї. Їхні очі почали світитися червоним, а тіла поступово рухалися до скла, доки не вперлися в нього. Руки манекенів почали гупати по вітринам з такою силою, що скло не витримало і декількох ударів. Уламки покотилися до землі і досяли взуття Кеті. Дівчина різко розвернулася і побігла вперед до виходу. Рухаючись через коридори і зали Кеті бачила як вони наливаються м’яким червоним світлом. Усі манекени всередині торгового центру ніби прокинулися від сну і почали вибиратися на свободу. Наближаючись до непрацюючого ескалатора, дівчина почула ледь чутний звук який ставав все більш зрозумілим. Спокійна мелодія огорнула усі приміщення і Кеті  змушуючи її згадати ту ніч. Це була та сама мелодія, яка грала всередині Лялькаря.

  Манекени заповнювали кімнати і коридори. Вони рухалися повільно і незграбно, як зомбі з фентезі фільмів, але їхня кількість складала враження, що вони повсюди. Скрегіт їх пластикових тіл різав вуха. Кеті намагалася якнайшвидше знайти вихід, але знаходила тільки нові зали та коридори. Манекени поступово загороджували усі можливі виходи і згодом Кеті опинилася в замкнутому колі. Сірі, безмовні, холодні тіла виходили з пітьми на світло місяця.

  Кеті була готова змиритися зі своєю долею. Їй набридло боятися і тікати. Та й варіантів було не дуже багато. Дівчина підвела голову і світло місяця наповнило її скляні очі. Скрегіт манекенів ставав все гучнішим. Кеті відчувала як вони простягають свої холодні руки, готові схопити її і потягнути в темряву. Кеті заплющила очі і чекала. Світло поступово зникло з її обличчя і скрегіт манекенів різко перервався звуком розбитого скла. На обличчя Кеті посипались мільйони крихітних кристалів, які раніше міцним бар’єром захищали покупців від дощу. Дівчина прикрила обличчя руками і зігнулася, щоб шматочки скла не потрапили їй в очі. Позаду почувся сильний удар. До ніг кеті поприлітали шматочки рук та ніг манекенів. Дівчина повернулася і побачила Арахну. Вона стояла посередині залу на своїх павучих ніжках, облита місячним промінням. Одна з лап Арахни пробивала щось, що раніше було лицарським обладунком. З тріщин та прорізів груди металу пробивалося знайоме блакитне світло.

-Я казала: не варто стояти в мене на шляху, - холодним та страшним голосом промовила Арахна.

 Зсередини потріпаного обладунку почувся хриплий вдих, після чого блакитне світло в ньому зникло назавжди.

 Погляд Арахни перенісся з обладунку на Кеті, а потім на сотні манекенів навкруги.

-Знайшла собі нових друзів? – з неприхованим сарказмом промовила Арахна.

-Я б не назвала їх новими, - відповіла Кеті.

-То ти тут розважаєшся зі старими знайомими доки я справами займаюся?

 В цей момент один з манекенів, які досі тягнулися до Кеті, досяг своєї мети і доторкнувся плеча дівчини. Кеті зойкнула і впала на землю від неочікуваності. Манекен побачивши цю картину почав тягнутися вниз до своєї жертви, але ледве він встиг протягнути руку, як його обличчя розлетілося на дрібненькі шматочки від удару павучої лапи.

-Гаразд. Треба звідси вибиратися, - промовила Арахна і подивилася на Кеті, на що та кивнула головою і підвелася, обтріпуючи свій одяг від шматочків скла та манекенів.