🎇'sparklers'🎇

(ІІ)

5 секунд ступору і до мене доходить безглуздість ситуації.
- Вогники?
- Так, бенгальські.
Я дістаю пачку і демонструю її здивованому співрозмовцю.
Ось щоб ви зробили, якщо б у вас у парку в передноворічну ніч якийсь хлопець у дибільному світері з оленем попросив запалити бенгальські вогні? Правильно, ви б не пішли в парк взагалі. Але цей хлопець чомусь теж вирішив тут померзнути, так що не знайшов причин мені відмовити. Взявши від мене два вогники, він намагався змусити запальничку зпродокувати світло.
- Думаю ви не проти, що я запалю один і собі.
Через кілька хвилин клацання замерзлими пальцями, ми сиділи на лавці з міні-феєрверками в руках. Приємно чути це потріскування, як один з дитячих спогадів, коли я кожне своєї день народження святкував з ними. Великий святковий стіл і ялинка. Тато за 5хв 12-та запалював феєрверки на задньому дворі і всі кричали 'З днем народження, Техен-і!' і 'З новий роком!'
- Дозвольте все таки спитати, ви прийшли сюди тільки щоб запалити вогники?
Занадто різко мене вирвали з гіпнотичного пориву спогадів.
- Що?
- Питаю, чому ви тут?
- Аа. Я.. Просто вирішив прогулятись.
- Зрозуміло. На диво я теж.
Вогник потух, а це означало, що мені все таки варто вертатись додому. Досить дибільних вчинків цього року. Визнаю, що в мене їх вистачало, але сьогодні я особливо розгулявся.
- Як я розумію, вам як і мені немає з ким зустріти новий рік. Так чому б нам не складати один одному компанію?
Сказати, що мене така пропозиція не вибила з колії, нічого не сказати. Начебто, я все таки нарешті отверезів, але можливо саме цей факт спонукав погодитись, адже я неабияк хотів випити ще.
- Чому б ні.
Начебто підписавши уявну угоду про співпрацю з взаємною вигодою, ми встали з лавочки і вирішили піти далі парком, принаймі для того, щоб не стати сніговичками. Що було дивніше, ми так і пройшли до кінця парку не проронивши ні слова. Лише біля арки мене осінило:
- Якщо вже ми будемо святкувати новий рік разом, то нам принаймі потрібно познайомитись. Я Техен.
- Так, звісно, - посміхнувся хлопець, - Я Чонгук. Думаю нам зразу потрібно перейти на 'ти'.
- Гаразд Чонгук.
Окей, мій компаньон по нещастю - Чонгук. Як вияснилось пізніше, він молодший за мене на 2 роки.
- Думаю, нам варто скласти принаймі якись маршрут.. - промямлив Гук.
- Так, думаю варто спуститись в центр. Гадаю, там ще працюю якісь магазини. Нам потрібно запастись шампанським абощо.
- Гаразд, тоді ходімо.
Парк був 15хв хотьби від центру і я вирішив не повторювати минулу паузу. Моя голова стала продокувати ідеї для розмови, але випалив я саму геніальнішу з них:
- Кажуть, кожна сніжинка має свій неповторний візерунок. Але як це люди дізнались, якщо вони так швидко тануть.
Ні Техен, ти зовсім не дивний. Ти завжди вмів завести цікаву бесіду або підтримати її. Можливо через це тебе зараз і оточують стільки друзів.
Чонгук на диво не засміявся з мого доречного питання, а просто знизав плечима.
- Якось ніколи не цікавився. Я недавно написав диплом і закінчив юридичний, тому можу лише розказати як узаконити приватну власність.
В цей момент ми засміялись, чим частково зменшили напруженість ситуації.
Далі ми вже легко розмовляли і про сніжинки, і про юридичне. Чонгук пожалівся, як за час навчання зненивидів свою спеціальність і тепер за ніякі гроші не хоче за нею працювати. Частий випадок у наш час. Все таки дуже важливо щоб професія приносила тобі задоволення, тобто хоча б в чомусь мені повезло.
- Але ж тобі потрібно знайти якусь постійну роботу. Не вічно ж тобі офіціантом працювати у.. Точно! Ось чому ти здавався мені таким знайомим! Я заходив обідати кілька раз у твоє кафе.
- Ахах, можливо. Так, я розумію, але поки не можу себе знайти. Я.. Пишу музику і хотів би реалізовувати себе більше в цьому.
- Нічого собі! Так ти співаєш?
- Ну і це теж..
- Заспіваєш мені?- випалив я і зразу подумки розбив собі голову в найблищий стовб. Вітаю Техен, сьогодні ти перевершив себе двічі.
Чонгук впав в ступор і ніяково потріпав волосся:
- Зараз це буде не доречно, але думаю якщо ми купимо не лише шампанське, ти обов'язково оціниш як я співаю і не тільки.