Жахливий писк розриває голову. Таке враження, що хтось мусатом точить черепну коробку. Наосліп і з великими потугами, я ліквідував джерело звуку. Відкривши очі, я лише через секунд 15 зміг їх сфокусувати на люстрі. Піднявшись на ноги, мені здалося, що голова важить не менше центнера. Через кілька хвилин боротьби з гудінням і болем в голові, я все таки включився в реальність.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Аналізуючи свій стан, я був приємно здивований, що знаходжусь в себе в спальні. У напівживому стані я зміг добрести до ванни, а звідти - на кухню. Лише через пів години головний біль почав зменшуватись, тоді ж я і почав пробувати гадати 'що і де'. Я добре пам'ятав, як зустрів Чонгука в парку, де ми ходили і про що говорили, пам'ятав, як ми зустріли новий рік біля озера, і що було там рівно до моменту..поцілунку? Ні, ми далі пили і Чонгук пробував мені щось донести, а потім.. Айщщ.. Голову неначе хтось сверлить зі середини. Хороший новий рік завжди починається тим, що голова розривається. Типове 1-ше січня, але мені це було.. приємно? Признатись чесно, я ніколи ще так не напивався. Хоч в наслідках не було нічого приємного, але те, чим вони були викликані мене гріло, як поставлена галочка біля хорошого спогаду. Рідко люди типу мене роблять щось незвичайне чи навіть божевільне, тому такий досвід рахувався для мене чимось дрогоцінним. Я навіть не намагався впихнути в себе щось накшталт сніданку, та й сам процес його приготування зводив мене до нудоти. Я зафіксувався на каві, хоч розумів, що до обіду не протягну без пива, якщо не зірвуся вже. Причиною мого самобичування було власне бажання згадати все таки, яким чудом я успішно опинився в себе дома, чи є можливість зв'язатися з Чонгуком і чи варто взагалі? А якщо сталось щось неприйнятне? Чи можливо те, що сталось з запам'ятованого мною можна вважати неприйнятним? Я не вважав, що щось змінилось, але цікавість викликало дику. Вливши в себе кружку кави 'на суху' я оживив нарешті телефон, який перед тим знайшов у куртці. Перше, що я провірив - це телефону книгу. Незнаю яким способом номер Чонгука мусів там опинитись, але провал у пам'яті давав мені надію. Чому мені так потрібно з ним зв'язатись? І що я говоритиму? Спитатись про те, чого не пам'ятаю? Можливо це Гук притягнув мене додому, а я йому й не подякував. Всі ці питання крутились в мене в голові по простій причині: в мене появилась надія знайти друга, справжнього друга. Не потрібно буде жити лише роботою і шукати привід вибратись на вулицю у вихідні, не буде стидно заходити одному у кафе і я матиму з ким ділити свої місячні запаси пива у холодильнику.. Блін, я як дитя.. На це б моя мама відповіла, що мені вже давно пора знайти дівчину і подумати про створення сім'ї, а не радіти новому знайомому, з яким ти просто приємно провів час. Та правда в тому, що в мене вже дах їде від самотності і невисказаності ось вже котрий рік. Цілий день я перебивався як міг. Добре, що в єфір пустили нову дораму, за якою я зміг забутись про своє нездуження. Випивши три пляжки пива, я все таки вирішив пожаліти мій бідний шлунок і поїсти хоч щось.Так я і провів день у приємній деградації. Ось за що я люблю свою країну, так це за те, що вже 2-го числа потрібно йти на роботу. Так, ніяких святкових вихідних, як на китайський новий рік, ніякої можливості довше відійти від святкування. Коли я ходив на навчання цей факт мене дратував найбільше. Але я ніяких скажених вечірок не влаштовував, та й робота для мене як оплачувальне хоббі, якщо не враховувати моменти, коли горять строки здачі проекту і я чуть не ночую в офісі, та таке буває лише при певних труднощах. Збираючись на роботу я знайшов той дибільний світер з оленем і повернув його назад на законне місце - в коробку на шафі. Взуваючить я виявив в куртці пачку знайдених бенгальських вогнів і вирішив їх залишити, як колись залишав фантики з дарованих жуйок або загублену резинку дівчинки, яка мені подобалась і яку я так і не зміг повернути. По дорозі на зупинку автобуса я думав про те, як довго ще протримається сніг, адже хотілось якнайдовше насолодитись такою рідкісно-прекрасною зимою. Ще не добравшись до місця відправки мене вибили з думок вигуки ззаду. Я обернувся і побачив щасливе обличчя, яке неслось прямо на мене махаючи рукою. - Техен! Привіт. Ти на роботу? Тебе підвести?
