Кохання , яке жило 24 години

Білі метелики

Всі ми робимо помилки. Деякі майже ніяк не впливають на наше подальше життя, деякі повністю змінюють його суть. 

Вона навмисне здійснила найбільшу помилку в своєму житті. Знала, що так буде, але все одно зробила, як веліло серце. Як же хотілося думати, що Вона помилилася, але ні. Це була не помилка і дівчина була готова до цього.

Але краще від усвідомлення не ставало. Дівчина сиділа на підвіконні й дивилась на сірі будинки за вікном. З її очей вже не текли сльози, а обличча не виражало емоцій. В середині Неї щось померло.

Він був частинкою Її самої. Вона могла довірити йому не тільки своє життя, а й серце. Як же наївно було сподіватися на взаємнісьть. 

Коли Їй набридло дивитися на тускле небо Вона пройшлась поглядом по кімнаті. Увагу привернула миска з яскраво червоними яблуками, яка була на тумбі поруч. Опріч яблук у мисці був невеличкий складний ножик, яким вона чистила фрукти. 

Дівчина взяла його до рук і почала роздивляти. Звичайний ножик з сірою ручкою і гострим лезом здавався Їй зараз цікавішим за все на світі. Вона почала гратись  відкриваючи й закриваючи його знов і знов.

 В дитинстві Їй ніколи не дозволяли так робити, та й зараз якби помітили, забрали б, щоб не поранилась. Але вдома нікого не було. Раптом Вона припинила своє заняття і просто протягла лезом по вказівному пальцю. Біль була майже не відчутна.

"От би все закінчилось,"- майнула в голові думка. На хвилину дівчина завмерла.  Вона не зможе Його просто розлюбити, не зможе вбити в собі любов. В цей момент лезо ножа було таким вабливим. Гостра сталь ковзнула по зап'ястку, залишаючи, багряний слід крові. Мимовільний рух і зявилася ще одна, і ще одна. На підлогу вже накапала невеличка калюжа кольору спілих яблук.

Коли Вона вже майже не могла тримати ніж, рука з важким зусиллям дотяглась до телефону. Дисплей і досі висвічував "22:40". Час завмер на місті. ЇЇ кохання жило рвіно 24 години і померло разом з нею.

Перед очима поступово зявилися кольорові плями різних розмірів. А потім були білі метелики. Такі світлі і вабливі, вони літали по кімнаті. Захотілося доторкнутися до них, але Вона вже не мала сил дотягнутися до них. 

***********************************

Сонячне проміння блукало по білій палаті. Один із таких зупинився на блідім обличчі дівчини. Вона трохи помружилась і відкрила очі. Все було білим - білим, як ті метелики яких Вона бачила. 

Трохи доклавши зусиль, дівчина змогла сісти. На ліжку був великий букет Її улюблених червоних троянд. З букету випала записка, Вона підібрала її і почала читати. На обличчі проявлялися різні емоції, не було й сліду тої байдужості в очах. 

Це була звичайна листівка з побажанням швидкого одужання, але листвка була від Нього. Букет стрімко полетів у зачинені двері і розбивається на багряні пелюстки. По обличчу котяться горошини сліз. Тільки зараз вона усвідомила, що жива, а одже, її кохання теж не померло.