Zodiacs

Розділ 4, Сон...

Йшли ми хвилин з десять, через зелені поля, поки не до йшли до якогось селища (принаймні мені так здавалося).
- Ну що ж, ми прийшли,- усміхнено сказав Артеус.
- Тут так смачно пахне,- сказала я,- доречі де це ми?
- Ми в плем'ї - Стрільців, тут завжди є смачне та запашне м'ясо,- облизуючись відповів Артур.
- О, значить тут проживають хороші стрільці? Я завжди хотіла навчитись стріляти з лука,- імпульсивно сказала я.
- Ну і так можна сказати. Давай я краще тобі все розповім потім, як поїмо.
- Я не проти.
Тут було дуже багато палаток та диму, видно що всі були заклопотані. Хтось готував, а хтось я бачила тренувався. В цьому селищі всі були дуже гарно одіти та чисті, не так як у фільмах середньовіччя, коли всі були брудні та нещасні. На траві було розташовано пару столиків та м'ягкі крісла,а на кожному столі у вазочці стояли польові квіти. Ми присіли за перший ліпший столик і до нас одразу підбігла гарненька дівчина, яка запиталася що ми будемо замовляти. Артеус нам не дав права щось вибрати, тому позаказував того, що він хотів. Чесно, мені тоді було всерівно, що їсти, головне ЇСТИ.
- Ну що ж, давай я тобі трохи розкажу про Зодіакс, поки несуть замовлення, бо я бачу Еліс нічого тобі не розказала,- запропонував Артеус.
- Я не встигла, було обмаль часу,- оправдовувалася Еліс.
- Окей, слухай. Про цю країну не знає жодна людська душа, тому суворо забороняється патякати щось чужинцям..,- почав він, але я його перебила:
- Так, так. Я це вже чула, ти мені щось інше розкажи.
- Та май витримку,- розлючено сказав Артеус,-отже.. в цій країні не має ніякої техніки, хімії чи фабрик, тому наша земля родюча і красива (зв'язок тут теж не ловить). Зодіакса поділяється на племена, їх є дванадцять, такі як: плем'я Терезів, Стрільців, Скорпіонів, Дів і т.д.
- Стоп, це ж знаки зодіаку.
- Ого, яка ти розумна,- з насмішкою сказав Артеус,- це ж навіть по назві країни можна було зрозуміти.
- Заткнись!- розсердилася я.
- Добре, вибач. Продовжимо, кожен знак живе в своєму плем'ї і кожне плем'я має свого вождя , ну думаю це зрозуміло.
- То Еліс вождь Терезів?
- В точку, по мені не скажеш, еге ж?!- підхопила Еліс.
- Кхм.. Також у нас є король та королева, які правлять і слідкують за порядком. Наразі в нас лише принц, який ще не став королем, але скоро буде. Хочу тобі сказати, що ти попала в найкращий період.
- Який ще період?
- Період, коли вибирають короля,- задоволено сказав він,- цей процес ну дуже цікавий...- він хотів сказати, але нас перебив запах смаженої свинини з соусом, тому всі забули про розмову і накинулися на їжу.
Попоївши і попивши, Артеус сказав:
- Я тебе проведу в твій намет де ти зможеш поспати і помитися.
- Добре, дякую. Слухай, а можна питання?
- Так, звичайно.
- Якщо ця країна не доступна людям, то чому ж я тут?
- Тому що ти інша, ти..,- да ну чому всі сьогодні переривають важливу розмову.
- Алексія, я хочу тебе з деким познайомити,- сказала Еліс.
- З ким же?- роздратовано сказала я.
- Кхм, з вождем цього племені,- вона відступила крок в бік і із-за її спини виступив красивий хлопець. Він був міцної статури і високим. В нього з двох боків голови було збрито, а посередині зачесане, густе, коричневе волосся. А його очі.. Очі були дуже красиві, сірі, ніби місяць яскравий вночі. Одяг він мав дуже подібний до Артеусового, тільки хіба що більш елегатніший і лук виглядав дорожчий. Також він мав золотий, масивний перстень на лівій руці з малюнком стріли. Придивившись до нього, я зрозуміла що йому десь так само як мені років.
- Радий вітати в Зодіаксі! Я вождь цього племені - Робін Геллман. Надіюся ви тут ненадовго,- він говорив це так ніби його заставили це робити, крім останнього речення.
- Робіне, будь привітнішим,- сказала Еліс, але на її слова він не звернув уваги.
- Алексія Деларас. На жаль я у вас змушена трохи затриматися,- радісно відповіла я.
- Добре, як що так, то поблажок не чекай, якщо ти тут житимеш, то будеш виконувати мої правила і я не зверну увагу що ти гостя чи дівчина,- непохитно сказав він і розвернувшись пішов.
- Ні тобі добрий день, ні тобі до побачення,- обурившись сказала я.
- Не переживай, він завжди такий спершу. Але так, то він добра людина, яка завжди рада допомогти,- почав підбадьорювати мене Артеус.
- Артеус має рацію. Але на жаль, мені вже час іти, якщо щось буде потрібно прибігай. Моє плем'я недалеко і в ньому завжди будуть раді тебе бачити,- сказала Еліс.
- Добре, дякую за все, хоча чесно поки що ще сама не знаю за що,- я усміхнулася і обняла її наостанок.
Попрощавшись з Еліс і Артеусом, який мене запевнив що його намет недалеко від мого. Я залишилася одна в своєму овому тимчасовому домі. Палатка була середніх розмірів, але дуже затишна. Вона містила в собі доволі зручне ліжко з великими подушками, багатезно м'ягких ковриків і тумбочок. Освітлювався намет не свічками і не лампами, це було щось нове для мене. Це були великі різнокольорові кристали, які випромінювали потужне світло і освітлювали моє житло. Я простояла над ними десь десять хвилин, щоб зрозуміти як вони вмикаються і вимикаються, виявилося що потрібно лише до них доторкнутися і бахх... магія. Поряд з ліжком, стояла ще велика шафа, в якій я знайшла чимало одягу.  Між іншим невелика частина кімнати містила в собі ванну та туалет, чесно я уявлення не мала звідки вони її взяли і звідки береться вода, але тоді мені було всерівно. Я прийняла гарячу, розлабляючу ванну і нарешті помила голову. Після ванни я лягла в своє ліжко, і як на диво дуже швидко заснули. Напевно на один день для мене забагато вражень. Але ще скільки в мене питань і на них треба відповісти, це лише початок!

***

- Ходи, ходімо зі мною,- кликав мене голос з безодні,- тобі нічого боятися, я тобі допоможу.

- Хто ти?- налякано спитала я.

- Я та, що хоче тобі показати істинну,- і з темряві простягнулась біла як молоко, тендітна рука, а потім інша, і за ними вже, і сама постать. Це була струнка жінка, її шкіра була дуже світлою, а от волосся чорне, як пір'я ворона. Її очі були сповнені байдужості та холодності, вони були повністю чорні, не можливо було зрозуміти навіть де зіниця.

- Я хочу тобі дещо показати, йди за мною,- сказала вона, хоча її вуста зовсім не ворушилися. Послухавшись її я пішла за нею.

Чим дальше ми йшли в темряву, тим більше я бачила світло. В результаті ми вийшли в поле, де яскраво сяяло сонце і крім нас не було ні душі. Але в один момент все помінялося, сонце зайшло за грозові хмари, настала темрява і морок охопив все навколо. Почав дути сильний, холодний вітер від якого я аж зіщулилася.

- Дивись уважно,- наказала жінка,- це минуле й майбутнє!

Опанувавши себе, я далі почала дивитися в поле із якого почали винурювати тіні різних людей. Їх ставало все більше і більше, але роздивитися їхні лиця я не змогла. Тіні поділилися ніби на дві групи, одна зліва, а друга справа. Спочатку все було спокійно, але я зрозуміла що вони щось неподілили і вони почали витягати свою зброю. Після того, почався жах. Вони нападали один на одного і вбивали. Вбивали вони безжалісно, не дивлячись чи це вороги чи це свої.

- НІІ! ЗУПИНІТЬСЯ!- почала кричати я, але ніхто мене не чув. В мене потекли сльози, і я повернулася до жінки лицем, щоб зрозуміти що коїться, але вона тільки на мене безжально подивилася і сказала:

- Це твоя доля!

Нічого не зрозумівши, я відчула як під ногами мокро. Я обережно подивилася вниз і побачила калюжу крові. Моєї крові! Я панікуючи доторкнулася туди звідки тиче кров, це виявилося серце. Я сильно закричала. І в один момент з задишкою підірвалася з ліжка. Захекана і спітніла я не могла зрозуміти що це було.

- Це був лише сон,- сказала я собі. Хоча розуміла, що це було занадто реалістичний сон.