Почуття

Вона розкладала карти

Вона танцювала з вітром,
Він цілував очі сонцю.
Вони звичайні діти,
Але такі особливі життю.

Вони розумніші за мудреців.
Вони сильніші за Геракла.
Вони не помічають лік днів.
Просто чекають на завтра.

Це просто звичайний випадок.
Таких тисячі по цілому світу.
Але один необережний крок.
І один політ в невідому країну.

Вони більше не будуть грати
На гітарі увечері в якомусь барі.
Вони більше не будуть співати,
Взявшись за руки, у старому пабі.

Здається, вони обоє щасливі
В Мадриді, Варшаві, Нью-Йорку,
Але, закоханий в неї,
Він більше не ступить ні кроку.

Та любов не вимірюється в дзвінках.
Любов взагалі не вимірюється.
Любов бачиш і в теплих ночах.
І коли кохана ніжно сміється.

Вони вже не кохають, як раніше.
А чи вміють вони кохати тепер?
Щастя іншої для нього цінніше.
Він надто пізно це допер.

А вона навіть не підозрює,
Що він тепер кохає іншу.
І досі з нетерпінням чекає.
Їй з кожним днем все гірше.

Він буде сидіти біля її могили.
А вона чекає його.
Його вже коханням обділили.
А він чекає на любов.

Чекає тепла її рук,
Чекає її танцю з небом.
Він чорний побитий крук.
Вона складала його, як «Леґо».

Вона вселила надію в мабутнє.
Він вірив, що буде «завтра».
Почуття, властиві людині,
Вона ховала у картах.

Вона розкладала їх і знову збирала.
Обіцяла, що надалі все буде краще.
Він вірив їй знову й знову.
А траплялися тільки нещастя.

Він більше не буде спати.
Адже сон — це така дурість!
Він буде вдома тихо ридати.
Бо вірив, що знову полюбить.

Він на чверть хоробрий,
На три інші - дурень.
Він надзвичайно добрий.
І не через траву, що він курить.

Він добрий, бо хоче змінити світ.
Він хоче почати з себе.
Він хоче розтопити лід.
Він так хоче до неба!