Віденська кава

Почута розмова

Я прокинулася від шуму, а точніше від голосів. Встала подивилася, що Дена вже не має, напевно це він розмовляє, але з ким? Хоч це і мій будинок але мені захотілося щоб ніхто не знав, що я прокинулася. Я тихенько при відкрила двері, але перед тим як спуститися в низ, я зайшла вану вмилася і переодяглася в синій светер і темно - сині з принтом "космос" лосіни.

Я підкралася до кухні, слава архітекторам там було таке місце де навіть якщо вийдуть з кімнати тебе не побачуть, але за то ти все чуєш. На кухні було два голоси, я їх відразу впізнала, це були Нелл і Ден:

- Вона знає?

- Ні, я нічого їй не сказав.

- І коли ти збираєшся їй сказати? - запитала Нелл, і я була в впевнена, що вона поклала йому руку на плече і стиснула...не знаю звідки я просто відчувала.

- Я..я..я не знаю...я боюсь...чи не впевнений...я...Нелл, в мене вже немає сил все приховувати, - я виглянула на хвилинку, щоб глянути на нього. Він стояв обіпершись об стіл, і закрив лице руками, а Нелл просто поклала свою руку йому на плече як робила це завжди.

- Їй треба сказати, хочеш я сама скажу?

- Ні, не треба...вона спить,- і я зрозуміла, що це про мене.

- Ти повинен їй сказати...

А я стояла і не знала, що мені робити.І я просто зайшла:

- Привіт! - я заставила себе посміхнутися.

Вони разом повернулися, а в очах був страх змішаний з надією і щось ще.Ніхто не сказав нічого, а просто дивилися на мене...

- Привіт, Нелл! Я не очікувала, що ти прийдеш.Мені Ден сказав, що ти хворієш.
- Аааа....в мене просто голова боліла і я лягла спати раніше. А коли прокинулася вирішила прийти і тістачка принести.Прийшла хотіла до тебе піти, але Дені сказав, що ти спиш і попросив тебе не будити...
- Ти чула? - спитав Ден дивлячись прямо мені в очі.
- Ти про що?- я дивилася на нього типу нічого не розуміючи.
- Ти чула? - ще раз задав своє питання хлопець.
- Та що з тобою таке?! - здивувалася я.- Я встала і почула як ти щось готуєш, і тільки коли спускалася почула голос Нелл.І все...я взагалі думала, що ти пішов! І взагалі, що це ти мені допит влаштовуєш? Ти хто такий? Хоча зачекай...! - я дивилася як вони дивляться на мене: Нелл розхвилювалася і була вражена такими емоціями, а Ден стояв без емоцій взагалі, тільки його камяні млечі і холод перемішаний з болем в очах видавав, що йому не байдуже. - Я чула...

Нелл хотіла щось сказати, але її брат не дав їй і рота відкрити, він перебив і спокійно - роздратованим голосом спитав, хоча я не впевнена, що це було питання.

- Що ти чула? - він зробив нажим на слові "ти" і крім того не зводив з мене очей. Мені аж страшно стало, я то розуміла що це Ден, мій Ден....зачекайте, а коли це він став моїм?.Так до цього питання я повернуся потім, а зараз:

- Все! - Нелл ахнула, а Ден подивився на мене так ніби я вліпила йому ляпас, схопив куртку і вилетів хлопнувши дверима. Я побігла до бібліотеки, а Нелл:

- Ден!!! - вона вже хотіла побігти за братом, але глянула на мене, точніше як я втікала.

- Йди за ним! - все, що сказала я і я кинулася у бібліотеку до вікна.Де побачила як Нелл наздогнала брата але той тільки щось сказав, що Нелл зблідла і зупинилася, а через пару хвилин вона прийшла уся в сльозах.