Віденська кава

I'm in Here

- Навіщо...ти...так? - через сльози запитала Нелл.

- Не знаю... - сказала я. - просто я завжди бачила як ти дивишся на мене, коли я разом з Деном. Або як він дивиться на мене, а ще я не раз чула як ви щось обговорювали...мені набридло, що найважливіші мені люди щось приховують. Ти мене розумієш? 

- Так...а ти справді все чула? - запитала Нелл, і в її голосі прозвучала надія. Не знаю на що, на те що я не чула, чи на те, що цього всього не було, що Ден зараз прийде і ми засміємося над розіграшем.

- Ні, я не чула. - сказала я, і до дала. - Лише останні твої слова. 

Нелл зблідла ще дужче, а сльози потекли швидше. Я підійшла до неї взяла за руку і потягнула до вікна. - Пробач... я не хотіла. Не знаю, що на мене найшло.

- І ти...я...- Нелл хотіла щось сказати.

- Не треба. - перервала я її. - не треба, якщо він захоче сам скаже, а я чітко чула, що цього робити він не хоче. І я не ображаюся, якщо тобі цікаво... я сподіваюся і ти теж...?

- Так...все добре...в кінці-кінців...

- Що він тобі сказав?

Нелл подивилася мені у очі, а потім відвернулася і почала дивитися у вікно, я вже хотіла сказати, що якщо вона не хоче то може не казати, але  вона почала розповідати:

- Знаєш я його таким ніколи не бачила...мені так здається...я навіть не зрозуміла, що він відчуває...я відчула і побачила лише лють, біль і злість...а от на кого не знаю...на мене?...на тебе?Чи на самого себе? Про те, що ми говорили? Чи те що ти почула? Так тут нічого страшного не має. Ми ж просто говорили... - вона видихнула, але так важко не мов на плечах лежав мішок, трішки помовчала і продовжила:

- Він майже нічого не сказав, але те що сказав....Коли прийде до тями він собі цього не пробачить, особливо якщо я його не пробачу, але цього не буде....Ти ж знаєш, що на того кого по справжньому любиш, хоч це брат, друг, чи людина яка для тебе все, ти пробачаєш не дивлячись ні нащо...головне те що живий і з ним все добре...він сказав, щоб краще його взагалі не було, а ніж знати нас з тобою...я розумію те, що коли людина в такому стані вона може сказати все, що захоче, а потім жалкуватиме про це,  але так боляче...- вона подивилася на мене, а що я? Після того, що вона сказала мені стало ще гірше. 

- Сподіваюся він не наробить дурниць. - сказала я. - Може зателефонувати?

- Не хочу...тим паче нас з тобою..мене він точно слухати не буде.