Віденська кава

Ліс,вогнище і...веселощі, а ще думки,думки,думки...

Через сорок п'ять хвилин.

- А-у-у-у? - донісся з низу знайомий голос. - Де ви є?

- Ми наверху, піднімайся! - закричала я, але забула сказати щоб не лякався .

Я чула як хлопець піднімається сходами. Я все думала, що з собою брати і тут я згадала, що навіть не запитала на скільки ми їдемо і куди.

- Уілл, а на скільки ми їдемо? 

- На...ой.  - хлопець не договорив, він вже заходив в кімнату, але раптом ледь не впав. - Що ви тут натворили?

- Я дещо шукала... - я навіть смутилася, не подумайте розгардіяжу не було, просто при вході було багато коробок. - Так на скільки ми їдемо?І  я так розумію кудими їдемо ти теж не скажеш?

- Неа, не скажу.Це сюрприз.Ми їдемо на тиждень, приїдемо якраз в суботу, або в пятницю ввечері.

- А для кого сюрприз? - запитала Нелл.

- Е-е-е...- зніяковів хлопець. - Для вас, а для кого ж ще? Ір, ти вже зібралася? 

- Майже, а ми спізнюємося? Ой, пробач ще до Нелл треба заїхати. А я тут з своїми речами ніяк не розберуся...просто не можу найти... - я насупилася.

- В мене є ідея! Я ж не сам приїхав, - ми відразу глянули на парубка, а він тим часом продовжував. - Я приїхав з Дейвом, нехай Неллі з'їздити з ним до дому, ми тут якраз найдем те, що ти шукаєш, а вони приїдуть по нас. Так ми не будемо втрачати часу.

 - Дейв в низу? - запитала я.

- Ага. А, що це? - і він показав на кулон який лежав на столику біля ліжка.

- Це кулон, ти, що не бачиш? А чому він не зайшов? - перевила я розмову на ту, яка мене цікавила більше аніж кулон. Він був гарний, це був камінь у формі сльози, камінь був у оправі яка також повторювала цю форму. А сам камінь здається називається "Арабська ніч", Бо він темно - темно - синій, але переливається так немов у ньому мільйони зірок. Дано я його не бачила...напевно випав з однієї з коробок, а Нелл підняла.

- Я бачу, що це кулон! - чомусь розлютився хлопець, він в цей час якраз його розглядував.  - Але звідки він? І чому ти його не носиш? А ще, хто його тобі подарував? 

- Ти знущаєшся? - зніяковіла я від таких емоцій. - Що з тобою? Звичайний кулон... Так чому Дейв не піднявся?

- Йому хтось подзвонив, і він відразу про все забув. -  з єхидною посмішкою сказав Уілл, іноді мені здається, що він досі підліток. І як він наш клас виде? Хто його знає, хоча в мене є припущення на цю тему. Він не виде себе як "Я вчитель, мені все дозволено, а ви ідіоти тупорилі" . В нас напевно єдиний клас де він нам не вчитель, а друг, товариш, а де кому і брат. І знаєте на мою думку це нормально, так і потрібно себе вести з нами підлітками. Бо коли тебе поважають в такий важкий час, коли ти ти думаєш,що тебе ніхто не розуміє, ти і сам починаєш поважати ту людину, а якщо вона ще і нормально ставиться до тебе ти робиш все що б не підставити її. От так і в нас, це є те, що можна назвати дружнім колективом. - До речі Нелл, гарно виглядаєш!