Історі починається з головної героїні, що була змушена жити біля справжнього вампіра який був закоханий у дівчину. Героїню звати Юна, вона має дивовижні білі коси які сягають колін. А загадкового вампіра звуть Ізао. Він поставить умови щодо її майбу...
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Я не втечу. Вимовила Юна вже не всилах стримати у собі сльози. Відпустивши дівчину Ізао пішов геть, а Юна опистилась додолу й прикривши очі заплакала. Увесь вечір вона немогла заспокоїтись, зі сльозами фізичного болю, були й моральні. Нарешті трохи заспокоївшись вона заснула. Солодкий сон перервало відчуття, що хтось доторкнувся до щоки дівчини. Вона відчула, що хтось провів пальцями по її щоці. Розплющивши очі вона побачила біля себе Ізао. Від несподіванки бідолашна хотіла відскочити у бік та невдалось, Ізао вправно схопив дівчину й подіг до себе, секунда і Юна у сталевих обіймах. - Ізао відпусти мене будьласка. - Не відпущу! - Ізао будьласка! - І не благай мене, усеодно не відпущу. - Але чому? - Я зробив боляче тому кого кохаю. Такої відповіді Юна аж ніяк не очікувала від Ізао. Він тримав її за талію й оперся головою об її спину. - Ізао, у маютку є слух що ти не можеш мати нічого спільного із людиною, це правда? - Так це у деякій частині правда, але не вся, і чому ти питаєш? Підвівши погляд із насмішкою вимовив Ізао. - Мені цікаво було. - А мені так не здається! - На, що це ти намікаєш? - Зарас дізнаєшся, заносьте! Вигукнув Ізао. Двері відчинились й до кімнати занесли багато різних суконь й прикрас, поклавши усе на кровать й на стіл усі вийшли геть. Ізао узяв Юну за руку й підвів до столу який був переповнений прикрасами. Підтягнувши ближче до себе дівчину, він одягнув кольє оздоблене камінням бірюзи. Юна була здивована вчинку Ізао, не витримавши спокуси вона доторкнулась до кольє яке мало вигляд серця у квітах. - Тобі подобається? - Так, але ти не мав такого робити, воно напевне буже дороге! - Бля мого кошеня усе найкраще! Посміхаючись вимовив Ізао, й обіймаючи Юну.- Воно тобі пасує, одягай частіше, а зараз іди й перевдягнись в онту сукню. Він вказав на дуже гарну сукню. - Може ти вийдеш? - Ні, я залишусь, можливо тобі буде потрібна допомога. - На цей випадок є служниці. - Всеодно не піду. Вимовивши це Ізао сів на крісло, та почувся стку і до кімнати зайшов Акіхіко. - Пане, вибачте, що відволікаю, але ви забули підписати деякі папери. - Добре ходімо, я зайду через двадцять хвилин кошеня. Із цими словами він пішов з кімнати. Юна була готова вже через п'чтнадцять хвилин. Сукня була темно-синього кольору, позаду мався прозорий блискучий шлейф, який нагадував зоряне небо, а через п'ять хвилин прийшов і Ізао. Побачивши Юну у такому вбранні, він втратив дар мови. - Щось не та, подурному напевне виглядаю зараз перевдягнусь!? - Що? - Ні, ти дуже гарно виглядаєш! - Дякую, але вже вечір навіщо мені потрібно було перевдягатись? - Я хочу розповісти тобі про твоїх батьків, про рідних батьків.
