Життя з вампіром.

Перший поцілунок

- Що ти сказав?!
- Ходімо. Ізао узяв Юну за руку й вони пішли до саду за будинком. Юна ще там не була, тому їй було доволі цікаво. Хоча й було вже темно, але були запалені факели. Вони пройшли до фонтану у центрі.
- Юно я вважаю, ні я впевнений, що ти іншого роду, з іншого клану, клану " Білого фенікса "!
- Що?!
- Тобі  буде 18 років, чи не так?
- Так.
- Ну от, і втебе післязавтра день народження.
- Так, звідки ти знаєш?
- Післязавтра буде рівно сімнадцять років як твої справжні батьки загинули.
- Що?!
- Вісімнадцять років тому, у сімї на фамілію Тяншао, на світ зявилась донька із дивовижним білим волоссям й очима чистого синього неба, при народженні була потужна хвиля.
- Що за хвиля?
- Хвиля неймовірної сили.
- І ти гадаєш, що це я була?
- Так, я впевнений у цьому.
- Не хочу засмучувати тебе, але подивись на мене, перед тобою стоїть слаба дівчина яка навіть людей не врятувала.
- Ні, перед собою я бачу тендітну дівчину, яка здатна на більше ніж просто врятувати людей у місті.
Ізао узяв Юну за руку й одним ривком підтягнув до себе. Дівчина навіть не встигла отямитись як зрозуміла, що Ізао цілує її. Його ніжні губи доторкнулись до її губ. Цей поцілунок був палким, й водночас ніжним. Заплющивши очі Ізао насолоджувався поцілунком, обійнявши дужче, однією рукою притримував голову, а іншою тримав за талію.
  Збентежена Юна не знала, що робити, у той самий момент піднявся дуже сильний вітер, та він вщух так само не очікувано як і зявився. Ізао нарешті закінчив свій поцілунок.
- А ти смачна. Посміхаючись вимовив Ізао.
- Що...що це було?!
- Поцілунок.
- Дивно знову немає вітру.
- Це була хвиля від твоїх сил, доречі вона зявилась коли я поцілував тебе, у тебе має бити цікава сила.
- Справді? Здивовано запитала Юна.
- Так, тебе вона набагато сильніша сила ніж у буть кого, як тільки ми дізнаємось за, шо ти відповідаєш, буде легше вчитися її контролювати, і так може ще один поцілунок?