Сни Елізабет

Сон 6

Елізабет та Лоренцо сиділи на березі моря та милувались не то сходом сонця, не то заходом. Для них зараз це не мало значення. Головне вони були разом.

З іншого буку від Елізабет сидів Ворон на своєму улюбленому кріслі. На голові у нього був вдягнений капелюх, на дзьобі сонцезахисні окуляри, в крилах він тримав вудку.

Елізабет трохи нахилилась до ворона та запитала:

«Щось впіймав?»

Ворон повернувся до Елізабет. Здвинув окуляри на кінчик дзьоба, та подивився на дівчину.

«Дорогенька, хіба в таких умовах щось можливо впіймати? Подивись на море. Воно то спокійне, то наче закипає. А потім знов спокійне. Це все твій настрій. Заспокойся і тоді» - ворон зробив паузу. Підморгнув одним оком та продовжив:

«Тоді, моя люба Ліззі, в мене буде шанс упіймати щось на вечерю»

«Ліззі, він правий. Тобі треба заспокоїтись» - заговорив Лоренцо, не відриваючи погляду від дівчини.

Елізабет зробила подих та відповіла:

«Мені взагалі здається, що він завжди правий. Але я не можу заспокоїтись, тому що ти на мене постійно дивишся. Мене це бентежить. Трохи».

«Я не можу на тебе не дивитись, бо я тебе кохаю» - Лоренцо погладив рукою руде волосся дівчини та поцілував її в губи.

Море забурлило ще сильніше.

«Спокійніше!» - крикнув ворон – «Вода намочить мені ноги, а мені нема чого перевзути»

«Ти взагалі не носиш взуття» - сміючись промовила Елізабет.

«Не ношу того, що його нема. Якби було, то з радістю носив би». – ворон обдивився свої кігтики на лапах та в черговий раз закинув вудку у море.

Лоренцо обійняв Елізабет за плечі. Дівчина притиснулась до нього ще сильніше.

«Заспокойся кохана, тобі ще треба прийняти рішення» - прошепотів їй на вухо Лоренцо.

«Яке рішення?» - запитала Елізабет.

«Я не знаю. Це ж твоє рішення»

«Чому ніхто нічого тут не знає!» - майже крикнула дівчина.

Лоренцо і ворон в один голос відповіли:

«Тому що це твій сон, і тут все вирішуєш ти»

Елізабет закрила свої зелені очі та деякий час глибоко та спокійно дихала.