Нас завели в таке ж біле велике приміщення. І забирали по одному. Ми не бачили тих кого відводили. Вони не поверталися.
Всі ці люди покінчили зі своїм життям рівно в 11:11. Невже лише це нас об'єднує? Просто забаганка божевільного перфекціоніста, чи тут щось глибше?
Нас відбирав Майкл. В незмінно чорному вбранні. Цікаво, а що такого потрібно було за життя зробити, щоб у пеклі займати якусь керівну посаду? А тут дають вихідні, типу на день народження, чи свята? Тут можливий кар'єрний ріст? Якщо є Міністр, то є й депутати? Депутат Майкл.
Я чуть не здохла ще раз від такого факту.
- Ти.
Хто? Я? Я ледве стрималась, щоб не озирнутись по сторонам. Знаєте важко визначити куди дивиться людина, якщо її очі чорні, абсолютно чорні. Навіть якщо вона стоїть прямо перед вами.
- За мною.
О, мене проводить сам пан Депутат. Можливо, на сьогодні я остання. Поки що все йде не так погано, в порівнянні з моїм земним життям, або лише спогадами про нього. Головне позитивне мислення.
Мені видали біле широке плаття з довгими рукавами. Окей, це вже більше починає змахувати на психлікарню.
Знову ці великі білі кімнати. Тут є навіть два стільці. Якби не атмосфера пекла, тут могло бути гарно. Естетично.
- Сідай. - Майкл рукою показав на протилежний стілець. На іншому вже розташовувалась його важлива задниця.
А я шо? Я нічо. Я всілась на цю ідеально вилизану білу підлогу.
З якомога невинним поглядом я подивилась на Майкла. Стоп. Це що захоплення? Окей, це вже не нормально. Треба остерігатись таких дивних типів.
- Що ми будемо робити?
- Ми зіграємо в гру. Ми будемо по черзі задавати питання один одному. І відповідати на них. Ти ж хочеш дізнатись чому ти тут?
- Якщо чесно то мені впринципі пофіг на себе. Я б твою історію послухала.
- Ми будем робити те що ти захочеш. Можеш задавати питання.
Ой, я навіть не задумувалась. Це ж якій простір для фантазії. Я можу задавати будь-які питання людині яка не може збрехати.
- Як ти помер?
- Самогубство.
Як неочікувано. Я уж думала що ти подавився кусочком персика. (Зацінили каламбурчик?)
На мій незадоволений погляд він лише розсміявся.
- Я завжди бачив правду. Одного дня ця правда виявилась занадто важкою. Я більше не хотів її бачити.
- Тому твої очі чорні?
- Ти бачиш їх чорними? Насправді ж у мене немає очей. А це лише ілюзія. Це все лише примара. Ефемерний втрачений рай для віруючих. Моя черга ставити питання. Ти боялась смерті?
- До усрачки.
Голосний сміх ехом відбивався від стін і піднімався до стелі.
- Брехня.
- Ага. Я знаю.
- Навіщо ж збрехала?
- Хотіла почути сміх трупа. - просто посміхаємся і кліпаєм, дівчатка.
- Чого ти боїшся? - різка зміна теми. Десь я це вже бачила...
- Не знаю. Зараз я не боюсь нічого. Я вже мертва. Раніше думала, що самотності, але до цього швидко привикаєш.
Я можу задати питання?
- Ніби я можу тобі це заборонити. Все найгірше з тобою вже сталось. - це мені здалось, чи він напрягся?
- Є багато речей гірших за смерть.
- А я не про смерть. Я про любов.
- Ти його любиш?
- Кого?
- Майстра-Фламайстра.
- ... - Майкл справді виглядає розгубленим.
Важкий видих.
Ну чому до цих чоловіків завжди так довго доходить?
- Містера Міністра.
- Ти назвала Міністра Майстром-Фламайстром? Ти й справді нічого не боїшся. А щодо твого питання, так, я люблю його, але ми в пеклі. Ця любов приносить лише страждання. І я не думаю, що вони колись закінчаться.
Яким ти бачиш цей світ?
Дивне питання.
- Ну він білий, дуже білий. Але прикольний. Мені подобається) Поза межами цієї зони пустеля. Там є пусті будинки, ми їх бачили з Персиком. Мені тут не погано.
- Як я розумію Персик це той хто тебе врятував?
- Да. Але невже ніхто не знає як його звати?
- Він сам вирішить, як йому представитись.
Цікаво. Я думаю, ти боялась не лише самотності, а й одноманітності. Кожен з нас бачить пекло по-різному. В залежності від твоєї віри, життя, думок, твоє пекло виглядає іншим. І твоє відрізняється від мого тим, що моє в мене в голові.
- Яке воно для тебе?
- Знаєш, тут так холодно. Я замерзаю. З кожним днем я відчуваю як холод все сильніше заморожує мене з середини. Він майже досягає серця. Ці муки тривають всю мою вічність. Любов до Міністра... Ця не правильна любов, вона лише все погіршує. Надія на те, що ще залишився шанс. Що є ще вихід. Це мало зігрівати мене. Але це не правда. Ми в пеклі. Тут залишились лише плач і скрегіт зубів.
- Ти читав Біблію?
- Да. А ти здається також?
- Просто чула цю фразу.
Мене відвели в мою кімнатку. Нічого не змінилось, ті самі білі стіни.
Але якщо подумати, то якщо я зміню себе, то зміниться моє пекло? Цікаво...
Але ж тоді ті речі, які я люблю, потім стануть мені огидні, і вони будуть всюди.
Перед тим як заснути, я пообіцяла що завтра нарешті дізнаюсь, як звати Персика (також відомого, як Сочний Попец)
