Здавалось би два брати, а такі різні. Один тендітний та уразливий, інший - сильний, сам образить кого захоче, та й погуляти шумно він полюбляє. Різниця у віці між братами три роки. Старшому 17, а молодшому 14. Також 14-річного звати Ян, а 17-річного Деніел.
Оскільки завтра вихідний, Ян вирішив подивитись лакорни, поки нікого немає вдома. А ці серіали були на подобі "Історія Тарна і Тайпа", "Чому ти?". Не хотілось би, щоб про це хтось дізнався. І те, що хлопець був не традиційної орієнтації також ніхто не знав.
Його мама приїде тільки завтра, а брат вже скоро повинен повернутися, оскільки на годиннику 10 вечора.
От чутно вже дзвінок, шум у передпокійній - брат повернувся. Деніел явно був не в самому тверезому стані. Молодшому довелося спуститися, щоб той нічого не зламав.
- Привіт, братику, - перший заговорив Деніел, намагаючись зняти з себе взуття.
- Привіт, Деніел..
Хлопець боявся свого брата у такому стані, бо хто знає, раптом знов вдарить. Не хотілось би ще раз мати фінгал під оком.
- Тобі допомогти? - Молодший говорив пошепки, сам не розуміючи чому.
Старший так подивився на нього, ніби він ворог усього людства.
І без зайвих слів, Ян підійшов до нього, допомагаючи зняти куртку. Від Деніела пахло дорогим одеколоном, який змішан з запахом сигарет та алкоголя. Куртка знімалась даволі-таки сладно. Але через декілька спроб йому це вдалось. Старший завалився на диван, просячи брата принести йому склянку води. Іу який не вічливий, навіть звичайне "будь ласка" не сказав. Але в принципі не дивно, він завжди такий з Яном.
- Тримай, - молодший простягнув скляднку з водою.
- Ага.
Ну да, "дякую" говорити не треба. А правильно, навіщо? Це ж його братський "обов'язок". Прикро, насправді.
- Ян, - старший різко перевів свой погляд на брата, - скажи, ти вже цілувався?
Ого, і з якого такого приводу таке питання? Він і з людьми нормально не говорив, а тут поцілунок. Та і взагалі, чому це брат вирішив заговорити з ним? Раніше і "привіт" нормальне не почуєш від нього, а тут прям такі питання. Дивно.
- Хочеш навчу? - підіймаючись з дивану і підходячи до брата.
Pow Yan.
Не знаю. Хіба нормально цілуватись з братом? Він стає до мене все ближче. Що мені треба зробити? Відштовхнути його? Або ж навпаки? Я б хотів спробувати, але з братом? Віддати свій перший поцілунок брату? Це ні в які рамки.
Та поки я думав, його вуста вже накрили мої. Я як кам'яна статуя. Шок. Просто шок. Його руки опинилися у мене на талії, повільно спускаючись униз. Деніел стиснув мої булочки, змушуючи мене трошки відкрити рота. І уже через секунду його язик господарював у моєму роті, вивчаючи кожний сантиметр.
- Нужбо, повторюй за мною..
Гаряче дихання обрекло мої губи. Переместив свои руки ему на грудь, я попытался ответить. Это так смешно: целоваться с братом. Кому скажи - не поверят. Целовались мы около двух минут. Потом он отстранился от меня, прошептав:
- Бачиш, це не складно.
Я навіть не знаю, що й відповісти. Здається, мені подобається. І я хочу повторити. Але ні. Це неправильно. Ми брати. Так не повинно бути. Я повинен якось перечити. Але як? Сказати, що це було огидно, збрехав? Це не про мене. Та й що я можу зробити проти нього? Точно, нічого! На жаль.
Pow author.
Одразу, після цього спектакля, Деніел пішов у душ. Він сам нічого не розумів. Раніше його звичайний поцілунок не збуджував, а тут.
Нічь пройшла у двох дуже дивною. Ян не міг зрозуміти, що за відчуття всередині нього вирувало. А Деніел ще не міг зрозуміти, чому його це так збудило. На ранок старший вів себе як і раніше: байдужий, беземоційний до всього, що тільки бачить. Молодшего це навіть якось зачеплювало, хотілось уваги. Цілий день брат сидів за телевізором у вітальні, а Ян читав яой-мангу. Їх мама повернулась тільки вічері. Вона була дуже втомленою, тому одразу пішла спати, навіть нормально не поговоривши с синами. Час пів 12 ночі. Старший брат до сих пір у вітальні. За весь день він жодного разу не привернув уваги до молодшого, що й дратувало Яна. Спустившись вниз, він витріщився на Деніела, не усвідомлюючи, зо той теж дивиться на нього.
- Шо дивишся? - голос старшего брата катався якимось суровим.
- А не можна?
Пролунало не так, як хотілось би. Деніел такий тон здався занадто зухвалим, тому він змінив вираз обличчя на більш злу, ніж до цього.
- Нахабніємо, да?
Старший піднявся зі свого місця, підійшовши до Яна впритул. Обидва чули почастішання дихання один одного. Вмить молодший опинився притиснутим до стіни спиною. Їх губи були буквально в сантиметрі один від одного. Так дивно. І чому це подобається старшему? Та й насправді молодшому теж. Нормальні брати вже б побились. Мабуть. Але здається, ці брати зовсім не схожі на інших. Губи двох знов простягнулись за поцілунком. Права рука старшого спустилась на пах молодшого, стискаючи його в лодоні. Ян простогнав тому в губи. Відчуваючи збудження свого брата та своє, Ден опустився на коліна. Він намагався зняти ремень, в той час як Ян закусив губи, не знаючи куди діти свої руки.
- Ти це теж відчуваєш, хіба ні?
Pow Yan.
Так. Так, відчуваю. Деніел зняв з мене труси, беручи в туге кільце мій член.
Ммм. Чорт, навіщо ж так знущатись..? Просто візьми його...Так...ось так. До остраху приємно. Моя рука вже давно стискала його волосся. Зараз зовсім не до мами, яка може прокинутись і побачити це. Я не усвідомлено почав трішки рухати стегнами, тим самим допомогаючи. Мені вистачило 5 хвилин, щоб кончити з тихим стогоном. Кончити йому в рота. А брат здається кончив собі в труси.
- Не дай Боже ти пробазікаєшся комусь, клопотів не оберешся.
Я негативно замахав головою, давши зрозуміти, що нікому не розповім. Та й ганьбити себе якось не дуже та й хочеться. Він пішов до себе в кімнату, а я до себе. Я ніяк не мін залспокоїтись. В голові туман. Я майже нічого не зрозумів. Навіщо він це зробив? Треба відволіктись. Відволіктись...
Pow Den.
От дідько. Навіщо? Навіщо я це роблю? Що за дурне бажання: слухати його стогони, обличчя, коли він кінчає, відчувати й кусати його пухкі губи? Це д не є нормою.
________
Господи, це мій перший фф тут..👉🏻👈🏻
