- Ти чого тут? - Ден застиг у проході.
- Мені потрібна твоя допомога.
Чомусь старший пригадав учорашню нічь, коли Ян прохав про допомогу. Але ця думка одразу ж зникла. Старший потягнувся, щоб закрити двері. Сідаючи поруч з братом, він помітив дуже дивну поведінку. Йому ніяково? Так, він сам себе поставив в ніякове становище.
- Кажи, я слухаю.
- Ам.. Тут така справа..
Ян показав свій ранковий стояк, залившись фарбою - питати більше нема у кого. Деніел розсміявшись, на щастя, не гучно. Хлопцю стало ще більше незручно.
- Та се у тебе просто гормони. Або ти про простирадло потерся, тому й збудився. Не переймайся. - Старший почухав потилицю та пішов до шафи одягатись.
- Мені треба позбавитись цього.
- ... - Ден відвів погляд, він секунд 15 мовчав, а потім відповів. - Сходи в туалет или просто пройдись. Якщо не допоможе, то...по-мастурбуй.
- Масту..шо?
- Мастурбувати. Ти типу не знаєш, шо це таке?
- М-м, - хлопець негативно помотав головою.
Pow Den.
Він реально? Як можна не знати в 14 про таке? І мені все це йому зараз пояснювати? Ви нариколі..? Не маю хоч якесь бажання, якщо чесно. Мені й самому якось ніяково.
- Ну..се те, що я робив з тобою вчора.
- Це мені теж таке робити?
- Та', - я закатив очі. Жесть мені ніяково..
- А як це воно там оце?
- Блін. Тобі допомогти з цим?
- ....
Йому, мабуть, незручно просити мене про таке. Доведеться взяти ініціативу на себе. Я зачинив двері на замок, щоб мати не увійшла.
- Сідай на ліжко. Трясця, ти ж вже сидиш. Тоді знімай штани. - Я підійшов до нього та сів поруч.
- Ам..?
- Знімай кажу. Дурний чи шо?
Ян зняв з себе штани разом з боксерами. Непоганий такий стояк.
- То ж.. Що мені робити?
Ян що, і правда нічого не знає?
- Обери руку.
- Руку? Для чого?
- Хаа, курва. Просто обери вже руку, - терпіння ставало все менше. Ну от шо у нього за дивні питання, урешті-решт?!
- Права.
- Добра.
Я обхопив його руку своєю, після чого взяв його ґниць. У нього аж мурахи по шкірі. Я допоміг йому обхопити ґниць так, щоб він трохи сжав його. Починаючи водити від основи до головки. Спершу повільно, а потім швидше.
Аби самому не збудитись. Його пальчики на ногах сжались, а сам він трошки облокотився назад, опираючись на ліву руку. Далі він вже сам. Я йому не допомагав, лише дивився і кусав нижню губу. З нього почали вириватись легкі стони. Вони зводять мене з розуму..
Я попросив бути тихіше - і він одразу закусив губу, ледве не до крові. Добре, що у мене на такі випадки серветки у кімнаті. Він кончив через 8 хвилин. Я одразу ж дав йому ці серветки і він все витер.
Ян пішов збиратись, і я також. У школі все як завжди, ми з ним не спілкувались, не зважали один на одного. Хоча навіть не бачились, але якби побачились - всеодно б не звернули увагу на один одного.
На щастя, сьогодні понеділок, додому ми йдемо разом. Зараз 5 урок, а значить зустрінемось ми лише через 2 години, якшо не довше. Мені ще з Аято треба за його сестрою з'їздити. Ну значить Ян з нами поїде.
Наприкінці дня ми зустрілись на першому поверсі, Ян з кимось спілкувався. Несподівано.
- Ян! - Я покликав його, але він не звернув на мене уваги, довелось підійти. - Ян.
- Ден? Привіт. - Якийсь він ніякий. Мабуть, через сьогоднішній ранок.
- З ким це ти?
- А, се.. Мій новий знайомий, ми з ним тільки-но познайомились.
- Ясно. Добра, пішли.
- Бувай. - звернувся Ян до
нового знайомого
Ми підійшли до Аято, він як раз щойно машину розігрів. Яну я сказав, що ми за сестрою мого друга. Вона просто в іншій школі. Всю дорогу ми їхали мовчки. Його сестра трохи запізнилась. Навіть коли вона сіла в машину - всф мовчали. Треба якомь розговорити всіх. Хоча у мене самого бажання як такового немає.
А його сестра гарна.. Навіть дуже, але дідько, їй 14. Вона для мене замала.
- Аят, ти сьогодні ввчері зайнятий? - Щось мені хочеться кудись з'їздити потім.
- Ти знов хочеш у той клуб? Наврядчи там сьогодні Лера буде.
Аащщ, Аято, ти не міг помовчати? Яну не обов'язково про неї знати.
- Лера? Що за Лера? - Господи, навіщо тобі знати, Ян?
- А шо, ты її знаеш? Вона нашого Деніела задовольняє, - ще й з таким сміхом..
- Аят, тобі краще замовкнути. - Я вже взводі.
- А, задовольняє..
Хай йому грець. І що тепер робити? Ти все не так зрозумів, Ян. А хоча.. Що він не так зрозумів? Все він правильно зрозумів. Але не виправдовуватися ж мені перед ним. Звісно ні. Мені 17, камон. Я старше за нього. Чому я маю себе вести так, ніби я у чомусь винний? Я ні в чому не винний. Мабуть.
Pow author.
Вдома все було нормально, ніяких лайок чи претензій. Весь день Ян сидів у кімнаті та слухав музику, дивлячись у вікно. Настрою, після почутого, зовсім не було. Звісно йому було неприємно. Але пред'являти якісь притензії? Ні. Його здогадки виявились достовірними. Сльози були, та'. І багато сліз. Старший не чув цього, нащастя. Але смішно: плакати з-за якихось почуттів до брата. Та поки про всяке таке думав хлопець, Деніел сидів у своїй кімнаті. У нього на колонці негучно була увімкнена музика. Всі думки тільки про Яна. Він 100% подумав про це. Дену не хотілось, щоб він ображався на нього. Їм слід поговорити. Але жоден з них не може зробити перший крок. Думки Дена з'їдають його, починаючи з ніг і до самої голови. Він не розумів: чи слід йому зайти до брата, або ж залишити все як є. Це питання мучали його доти, доки він не відповів на одне питання.
- Ян, можна зайти? - Ден вперше запитав дозвіл.
- Ден? Так, заходь.. - Видно, що не хоче, щоб він заходив.
- Ти плакав..?
- Ні, - Ян відповів не зводячи з нього погляд.
- Не хочеш поговорити? - Деніел сів поруч з братом, облокотившись на стінку позаду.
- Про що?
- Ти ревнуєш?
Неочікувано. Навіть якось смішно. Брат ревнує брата. В голові не вкладається. Ян і сам толком не розуміє.
- Наврядчи це можна назвати ревнощами. - молодший поправив своє волосся.
- А що тоді?
- Не знаю. Просто неприємно. - Хлопець зовсім не хотів про це балакати саме зараз.
- Одягайся, підем гуляти.
__________
Щось ця глава не дуже, як на мене🤷🏼♀️ Та й помилок багато, а виправляти лінь🌚
