- Ден! - кричав Аято (друг), - Ден! Деніел!
А Деніел зайнятий. І скрізь музику навіть друга не чує. А з Аято зараз може таке статися. Бути точніше з його п'ятою точкою.
- Ден, благаю! Деніел!
Нарешті, через декілька спроб позвати друга, Ден почув. Одразу ж зреагувавши: врізав тому челу, який тримав його друга, в щелепу. Той так здивувався. Та поки був час, вони з Аято швидко попрямували до виходу, а там в машину. За руль, звісно ж, сів Ден, хоча машина була не йог, а друга.
- Дякую.. - пристібаючи ремень безпеки подякував Аято.
- Міг би й раніше сказати. - Ден завів машину та подивився на свого друга.
- Якби би ти ще чув..
- Та ну?
- ...
Pow Den.
Правильно, краще мовчи. Хочу їхати в тиші. Яка взагалі година? Шоо? Вже 9? Як так? Треба додому, а то там Ян один.
- Дені, давай до мене сьогодні?
- На шо ти натякаєш, Аято?
- Тобто?
- Ну.. Звучало так, ніби ти звеш до себе переспати.
- Фу. Боже. Фу. Прасті, Госпаді, блін. Фу. Я не гей. Чорт, Ден. Фу.
Pow author.
Ну Дена і порвало, звісно. Він прям в голос розсміявся. Ну а хто б ні? Таку реакцію не кожен день бачиш.
А з іншої сторони, то якось навіть прикро.. Задітм ж можна.
- До чого така реакція? - Ден ніяк не міг заспокоїтись, його так і смішило.
- Ну блін, я ж не гей.
- Добре, добре, - відводячи погляд кудись в іншу сторону.
- Ну так? Давай?
- Нє, я зараз додому, у мене там брат сам сидить.
- Брат? З яких пір ти за нього піклуєшся?
І правда. Чого така турбота ні з того ні сього? Відповідь так ніхто й не почув, на жаль. Можливо, у нього і є почуття. Але навряд чи. Ці думки були в самій останній черзі після основних. Не міг же він закохатись у брата? Ні, звісно. Безглуздя якесь. Навіть смішно.
Дорога додому зайняла пів години. І поки Аято пересідав за водійське місце, Деніел уже зайшов додому. Ян так і сидів на дивані, завернувшимь у плед. Весь тремтів. Деніел не на жарт захвилювався. Брат раніше одразу шов у кімнату до приходу Дена, а сьогодні навіть не подивився в його сторону.
- Ян, ти чого тут сидиш? Інстинкт самозбереження відключився? Вали до себе. - Ден не збирався поки що показувати своє хвилювання.
- Так, вибач..
Але Ян навіть встати не міг, тіло ломило. Здавалось, що він зараз впаде. Та все ж таки зібравши усі свої сили, він встав, пошатувавшись.
- Тобві погано? - Старший брат підійшов до молодшого, кладучи свою руку на його лоб, але руки виявилось недостатньо, тому він притронувся щокою. - Да ти гаріш! Чорт, Ян! Не міг подзвонити?!
- ...
- Давай я допоможу тобі. Йдемо в кімнату. - пом'якшуючи свій тон на більш спокійний та турботливий.
В кімнаті він допоміг йому переодягнутись. Було так приємно спостерігати за тим, як Ден стягує з нього штани, кофту, намагаючись не задіти ніжне та таке гарне тіло. Під рукою одразу ж з'явилась тряпка з холодною водою, жарознижувальне і градусник під 40*. Зараз було не до питань, головне, щоб молодшому стало краще. Їх мама сьогодні не вдома, а значит вся відповідальність на браті. І коли вся ця обстановка стала більш спокійною, чи як це ще можна назвати? Деніел ліг поруч з братом, трішки обіймавши за талію.
- Чо ти не подзвонив? - Старший влаштувався зручніше біля свого брата.
- Вибач, - молодший хотів як можна сильніше притулитись до брата, сльози ледве втримував.
- Де тебе так? - гладячи шовкове волосся Яна.
- Я під дощем шов.
- А автобус для кого придумали?
- Для твоїх друзєй..
- Тобто?
Виявляється, що друзі Дена, чисто щоб посміятись, вигнали його з автобусу. А залишалось всього декілька кварталів. Зайняло не мало часу, аби дістатись до дома. У Деніел прям кулаки стиснув. Так і хотілось врізати їм. Тепер з-за них його брат хворіє. Ну нічого, завтра ще буде час, а поки хай поговорить з Яном. Вони мало спілкуються.
Тиждень пройшов занажто швидко, як на мій погляд. Але він безсумнівну був кращим. Ден кожен день заходив до Яна, і вони кожен день все більше пізнавали один одного, як би дивно це не було. Раніше Деніел не знаходився настільки часто в кімнаті молодшого. І відповідно спілкувались вони в сто разів менше. І до того же, чому цей тиждень був ще кращим , брати задовольнялись наодинці. Да-да, саме так. Сьогоднішній день не став виключенням. Ден зайшов до Яна, одразу ж збираючись до нього у ліжко, а той навіть подвинувся.
- Як ти? Краще? - Старший поправив кінець ковдри.
- Набагато, дякую. Мама ще не прийшла?
- А вона знов повернеться тільки завтра.
- Значить у нас є час..? - Ян трішки почервонів.
Деніел посміхнувся. Йому сподобався таке питання. Неочікавоно стало душновато. Права рука потягнулась до шорт Яна, заповзаючи під резинку. Там вже почало твердіти. Та й у старшого теж.. Рука залізла далі під боксери. Бавлячись з яйками, вінзмусив свого брата голосно зітхати. Це ще більше здивувало, причому двох. Ян ухватився двума руками за футболку Деніела, коли той почав виходити від основи до головки. Вздохи з часом змінювались на стони. З кожною секундою Ден становився всп більш швидше. І вже через хвилин Ян стогнав в увесь голос. А через 10 хвилин - кончив, простонавши ім'я свого брата. Але ж старшому також щось схоже потрібно, Ян не єдиний хто збудився.
- Зараз...я віддихаюсь.. - Ян дивився на стелю, його дихання ніяк не могло збавити оберти, якшо так можна сказати.
- Не треба, я сам. Хочеш подивитись? - Деніел аж губу закусив.
Ян навіть не знав, що й відповісти. Він лише сковтнув, витріщився на спортивки брата. Йому правда хотілось подивитись на це зі сторони. І коли права рука Дена потягнулась до його штанів, він глянув на обличчя брата. Воно було страшенно приваблююче. Але здається, знімати спортивки він не має наміру.
- Ні, зніми їх, я хочу бачити його, - Ян сам не розумів, що говорить.
А Деніел знов усміхнувся. Йому подобалась така поведінка. Трошки приспустив штані, Ден знову взяв в руку свій член, стискаючи його в туге кільце. Повільно починаючи водити рукою, він закрив очі.
- Чорт, рука болить, - з якимось смішком сказав Ден.
_______
Так, щось мене занесло. Навіть дуууже занесло..
10.08.22 Крим палає, русня тікає🙀😸
