- Чорт, рука болить, - с якимось ніби смішком сказав Деніел.
Звісно ж, пх. Пальчики Яна перемістилися на яєчки Деніела, трохи граючись. І вперше стогни почулись з вуст брата. Молодшого неймовірно дратувало приглушити його стогони своїм поцілунком. І, не усвідомлено, він поцілував його. Старший миттєво відповів, його рука стала двигатись швидше. Поцілунок був довгим, а губи Яна покрились кров'ю від укусів. Гучні стогони було чутно лише тоді, коли він кончив, сильно зажмурившись.
- Це було віпдпадно.. - розліпивши очі, і подивившись на брата, зумів сказати старший.
- Деніел..
- Шо?
- Ми правильно вчинили?
- ...
Ден сам толком не розумів. Але... Звісно, не правильно. Адже ви брати. Ви не повинні.. Але блін.. Це насолодження, яке вони приносять один одному~ Заручники почуттів.
- Просто шо мене це бентежить трохи, - додав Ян.
- Ян. - погляд брата прям говорив про те, що краще не розмовляти на цю тему.
- Та, вибач.. Більш' не буду..
Насправді, подібні думки покидали, коли пристрасть володіє ними. Але все ж таки щось не дає спокою. Хіба може все бути настільки добре? Звісно ні. Щось повинно скоїтись. Та поки вони приймають душ разом, роздивлятись один одного, за вікнами темнішає.
21:01. Дзвінок у двері. Здається гостей не чекали? Кому знадобилось в иакий час приходити? Так виявилось якисось незнайомцям. Ян одразу хотів позвати Дена. Можливо, він їх знає. І да, знає, усіх трьох. Вони вийшли на вулицю, за ворота, попросивши Яна почекати в домі.
- Чого приперлися в такий час? - Ден не в настрої.
- Короче-е, у нас до тебе прохання. - Заговорив Аято.
- Яке ще? Чого хоч'те ? - Ден позіхав, прикриваючись рукою.
- У тебе ж сьогодні нікого, крім брата?
- Ну.
- Можна до тебе на ночівлю?
- Це ви мене вже перед фактом ставите, та'?
Аято закатив очі. По-моєму, Деніелу робити нема чого. От навіщо він дозволив до нього з ночівлею? Ну що ж, з Богом вас. Дай Боже, щоб все було добре. Перші дві години нічого не відбувалось. Четверо друзів сидять у вітальні й грають в карти. Але тут спускається Янчик, в одній футболці та боксерах. Він навіть не одразу помічає: спросоння. Молодший прийшов на кухню та налив собі води, а потім, розвернувшись та дуже злякавшись, вскрикнув. Нє, ну ладно, якби вони при світлі грали, але в темряві? Шо вони там взагалі бачать? І роздивившись, Ян підійшов до них, сідаючи поряд з Деном.
- Чого кричиш як різаний? - Ден трохи грубий був, чи так тільки здавалося.
Хлопець нічого не відповів, а лише поклав свою голову на плече брата. Ден на це ніяк не відреагував, а значить не проти. Ян знову почав засипати, і вже через хвилину спав.
- Народ, давайте також вже підемо спати? А то я теж шось втомився.
- Да, пішли..
Всі почали позіхати і розповзатись хто куди. Ті два пішли в кімнату Яна, один залишився у вітальні, а Ден поніс молодшого до себе. Ніч. 3:24. Все начебто добре, але з Яном щось не те. Чи то він плаче, чи то шо. Його схлипи становились трішки гучніше, що й разбудило Деніела. Ян притулився до футболки і плакав в неї. "Сон страшний?" - перше, про щоподумав хлопець.
- Не треба... Будь ласка(!) - дитина заплющила очі сильніше і покріпше сжав футболку брата.
- Ауч-ауч-ауч... - тихо прошипіл старший, коли Ян вчепився в нього ногтями.
- Я не хочу.. - хлопець не припиняв плакати.
- Яни, братішка. Ти чого? Хороший мій. - Ден припідняв молодшого і обійняв його. - Ніжний, все добре, я тут. Тихіше..чш..
- Ден... - хлопець теж обійняв брата, - Дені..допоможи..
- Я тут, милий, тут.. Тихіше, маленький мій.
Не відкриваючи свої зелені оченята, Ян почав заспокоюватись, і вони знов змогли нормально лягти. Молодший продовжував спати, а старший заснув лише через пів години. Було приємно, що він просив саме його про допомогу. Не маму, не батька, якого, до речі, немає, а саме його. Мабуть, він це запам'ятає. І надовго. Ранок наступив рано, оскільки Деніелу подзвонила мама, з проханням зустріти її в центрі. Довелось будити всіх, окрім Яна. О 10 ранку мама була вдома, як і син, зустрівши її.
- А Ян спить, да? - Мама пройшла на кухню, ставлячи пакети на стіл.
- Та', він спить.
- Йому краще?
- Так, йому вже краще.
- Добре. Я приготую вам пиріг, будете їсти?
- Таак.
Їхня мама (Наталі) знов здивувалась. Раніше Ден розмовлял грубо, а останнім часом якось більш ввічливо. Деніел майже весь день провалявся поруч з Янос у телефоні. Хлопець час від часу схлипувала та посапував. І се насправді було так мило. А іноді він навіть бився, одного разу зарядив Дену по найболючішиму місцю. Старший не на жарт розізлився, ледве стримуючи себе, щоб не вдарити.
Молодший прокинувся через годину, як раз рівно о 15:00. Яні жоднооо разу не побачив старшого і тому почав гукати його.
- Доброго ранку. - Грубовато якось "привітав" Ден.
- Я зробив шось не так?
Не це він очікував почути. Мабуть вийшло грубіше, ніж він думав. Треба умилостивити, а то відчує себе винним. Не треба нам такого.
- Та нє, чого ти так вирішив? - зараз вже більш спокійнішим голосом.
- Просто ти так сказав, ніби я у чомусь винний.
- Забий.
- Мама вже повернулась?
- Та', вона у вітальні "Майстер-Шеф" дивиться.
- Піду до неї сходжу.. - позіхаючи почав підніматись.
Старший ще й хотів поговорити про цю ніч. Точніше, що то було. Але вирішив відкласти на вечір. Його друзі сьогодні в роз'їздах, а значить йти гуляти нема з ким. Не потягне ж він 14-річного брата в клуб? Звісно ні. І щоб якось себе розважити, він найшов собі серіал. І залишок дня він дивився його безупинно. Мабуть, сюжет дуже цікавий. Молодший не заходив др нього в кімнату, він сидів в своїй та готовився до завтрашньої контроьної по фізиці, хоча не факт, що він піде до школи, горло ще трохи болить. Коли на годиннику стукнуло 23:10, хлопець зрозумів, що нужно ложится спать, а ни то треба виспатись ще. Ранок наступного дня одразу не задався, - це по-перше. По-друге, брат сварився з Наталі. По-третє, у нього стояк. Вчетверте, він без жодного уявлення, що робити. У нього не залишилось вибору, тільки як позвати брата й запитати, що робити. Вийдучи з кімнати так, щоб його ніхто не помітив, він зайшов у кімнату брата та очікував його там, доки той не прийшов.
________
Якшо пре - пиши😂
