Секрет міста Стоун🤫

Частина 2. Redii

Ввійшовши в кабінет я побачила безлад, всі столи крім одного були перевернуті, вікна відкриті а деякі розбиті, світло блимало, я ледве стримувалася щоб не вибігти звідти з криками.
Хто міг це зробити? - крутилося в моїй голові. Коли ми підійшли до столу, який був цілий, я побачила на ньому конверт, червоне чорнило і перо. Чорнило здалися мені дивними, рідина в ємності була схожа на кров. Деніал взяв конверт в руки, я побачила його ім'я каліграфічно виведене на папері, це означає що лист адресовано йому. Я стояла все ще приходячи до тями від побаченого. Коли хлопець відкрив конверт, він витягнув звідти папір, мій погляд зупинився всього на одному слові, яке було виведено на білому немов сніг папері: "Redii". Я не знала якою мовою це, як перекладається, але було відчуття, що до добра це не приведе. Було відчуття, що Деніал знав як перекладається те слово, та ні він таки знав! Адже коли хлопець розгорнув той білий лист його обличчя напружилося, зуби стиснулися, він був розлючений.
Я набралася сміливості й запитала:
Ханна - Що це означає?
Деніал помовчав кілька секунд, ніби вагався відповідати на моє запитання чи ні. Він перевів погляд з паперу на мене.
Деніал - Це означає, що рік буде веселим... - промовив він, забираючи конверт з листом собі...

***

Через декілька хвилин біля кабінету почали збиратися учні. Ми з Деніалом були серед них.
Коли прийшов учитель він побачив натовп під кабінетом, ніхто не заходить всередину. Старшокласники розступилися перед вчителем і Мс.Андерсон (вчитель біології)
зайшов до класу, побачивши що там відбувається.

Мс. Андерсон 👇🏻

Урок біології скасували, кабінет закрили до з'ясування обставин. Вчителів скликали на термінову нараду.
Так як урок скасували, наша група перемістилась на шкільне подвір'я. Виходячи з приміщення я обернулась шукаючи Деніала поглядом, мені треба було дізнатись від кого той лист, але хлопця вже не було... На всіх інших уроках я думала тільки про випадок в кабінеті біології. В голові все ще крутилося питання хто? Хто міг це зробити? А головне навіщо?

Уроки закінчились. Додому не хотілось. Я вирішила погуляти по місту. Виходячи із школи до мене підбігла Роуз.
Роуз - ейй, ти куди? Ми збирались пройтись по магазинах! - вона йшла поруч.
Ханна - я зовсім забула. Може погуляємо сьогодні?
Роуз - Ок, я тільки за! І до речі я бачила твої обнімашкі з новеньким! Він тобі подобається?? Ханна я твоя найкраща подруга! Ти можеш мені все розповісти! - стверджувала вона.
Ханна - Що? Ні, ти не так зрозуміла! Я спіткнулася, а він просто мене спіймав. Нічого такого.
Роуз - Стоп! тобто він тобі не подобається?
Ханна - Ні, не те щоб не подобається. ну він... подобається мені як людина, тобто я хотіла сказати...що... Ні як хлопець він мене не цікавить. Напевно. - останнє слово я пробурмотіла собі під ніс, думаю Роуз не почула.
Подруга розсміялася. А мені стало ніяково... Деніал симпатичний, але мої думки все ще літали навколо того хлопця під моїм вікном. Не те щоб я вірила в кохання з першого погляду і всі ці соплі, та й взагалі він скоріше викликає підозру, а не любов. Просто ну не знаю, як описати свої почуття... чи то тривога, чи то страх, або все-таки відчуття того, що ми знайомі? Мої думки перервали слова подруги.
Роуз - Що за!?
Я поглянула куди спрямований погляд Роуз. Вона дивилася на розбите вікно кабінету біології. Ми все ще були на території школи. Я думала вона вже в курсі, що трапилося... Коротко розповівши подрузі про те, що було в кабінеті, а ще про того дивного хлопця під моїм вікном... Я запропонувала Роуз влаштувати сьогодні дівич-вечір і обговорити все без лишніх вух. Вона зразу погодилася. Ми вирішили влаштувати наш щорічний вечір кіно.
Цей вечір ми придумали коли нам було по дванадцять. В той похмурий і дощовий день Роуз прийшла до мене. Ми не знали чим зайнятись, адже вже вивчили всі уроки і поговорили про всі події, які відбувалися в місті за останні півроку. Роуз запропонувала зробити як її мама - коли вона виконує всю роботу яку запланувала за день Місс Кенен включає свій улюблений фільм... Ось так і з'явився щорічний вечір кіно...

Пройшов тиждень.
У Стоуні все затихло. Деніал Майклсона я не бачила з того самого інциденту в кабінеті біології. Більше мені не ввижалися хлопці під вікном. І ні, слово ввижалися тут не випадково, так я списала це на витівки моєї нервової системи... І все ж здавалося, що це те саме затишшя перед бурею. Хоча можливо я себе накручую. Цілий тиждень я відчувала чийсь погляд на собі, ніби хтось стежив за мною.
*Зітхання*
Мені просто потрібно розслабитися, так сказала Роуз. Вона впевнена, що поїздка на природу саме те, що мені зараз потрібно. Щороку ми йдемо в похід, в Стоунський ліс і залишаємося там з наметами на 2-3 дні. Мені подобається природа, тому я ніколи не пропускала такі походи) І в цьому році вирішила не порушувати традицію :)
У похід ми йдемо завтра вранці, а зараз мені потрібен сон.

Від імені Деніа Майклсон.
Вам напевно цікаво де я пропадав цілий тиждень і чому зник не пояснивши нічого Ханні... зараз я постараюся все пояснити. Весь цей час я шукав відправника листа, всі мої пошуки були марні. Він вміло замітав сліди, і зник так само несподівано, як і з'явився. Я впевнений все це частина його плану. Він хоче, щоб я ходив і озирався боячись його наступного кроку. Не казав нічого Ханні, бо не хотів її в це вплутувати, тоді я ще не знав, що вона вже по вуха вплутана в це все...

*Reddi* - (з лат.) Я повернувся.